Заголовок

темряві блиснув одинокий вогник. А згодом увесь навколишній простір ніби вбрався в різдвяні гірлянди. Сніг засяяв. Світло потягнулося до мене, наповняючи силою. З пучок ринуло полум’я – живе, цілюще, зростило кістки, загоїло жахливі рани.

 Вітан сіпнувся й розплющив очі. Дивився на мене, немов вперше бачив. У погляді майнула гіркота, невіра й нарешті радість.

– Ти… твої руки світяться.

У грудях стало гаряче, тепло лилося назовні, лагідно огортало нас обох. Не бойове – інше, в якому родина, дитячий сміх, слова, сказані пошепки, щасливе життя разом. І світ, де немає нелюдів.

Хмари розійшлися, небо зазоріло. Наставав новий день.