Заголовок

– Клятий старигань зі своїм замовленням! – спересердя я копнув сани.

Олені ображено зафоркали.

Та знаю я, що ви невинні! Тільки мені з того не легше.

 – Клятий морозяка! Смикнув же мене дідько ув’язатися в цю авантюру! – знову безсило лайнувся і зиркнув на Санту. Здавалося б лишень зібрати людиноподібний механізм та добу покататися на санчатах – ото й уся справа.

Ба ні! Пузань скрипів, скреготів, пускав вітри парою, але не рушав з місця. При тому дурнувато всміхався у бороду, що особливо бісило. І зовсім не збирався лізти до димаря, хоча до хати – ген рукою подати. А там тепло, мабуть, побіля комину.

Втім – яке сам змайстрував, таке й маю.

Я похукав на змерзлі руки, натягнув рукавички. Пострибав поперемінно на ногах. До морозу додався вітер, що весело жбурив в обличчя сніг. Дрібнодисперсна крупа проникала скрізь – навіть під щільно натягнутий каптур й не менш щільно пов’язаний шарф.

Ну не міг же я так помилитися?! Чи таки міг? Чи то довбані ельфи замінили моє зимове мастило на літнє? Еге ж, ці могли. Особливо отой, як його? Локі! Жартівник хрінів!

А, що вже гадати?! Мушу якось викручуватися. Інструментів зась, помочі зась – самий возик дарунків, олені й вловивший клину Санта.

Думай, хлопче думай!

Стягнув зі святкового одоробала шубу, ще раз оглянув. Овва, це що? Побіля кульшового шарніру поналипали блискітки з подарункових пакунків. Фольга. Алюмінієва стружка!

А хай би вас Рудольф копнув, малих нездар! Виходить, ельфенята так заповзято та хутко вантажили сани, що понатрушували стружки. А я, йолоп, не помітив!

Вже легше – причина відома. Лишилося тільки розклинити. Ет, помічника б. Хоча!

– Гей, Рудольфе, йди-но сюди!

Червононосий піддибуляв, зазирнув у вічі. Що не кажіть – мудрий в оленя погляд, еге-ж.

– Слухай-но сюди…

Після короткого інструктажу Рудольф кивнув, розвернувся до Санти крупом. Я вчепився в бороду, підтягнув ноги, звішуючись всією вагою на одоробалі. Санта заскреготав, трохи нахилився.

– Давай!

Щосили Рудольф копнув одоробало задніми ногами просто в заклинений шарнір. Металево загуло, скреготнуло. А за мить Санта випростався, видав:

– Йо-хо-хо!

Плеснув лапищами в боки і зробив впевнений крок.

Спрацювало!

Я скочив до саней, ухопив пакунок, сунув Санті до рук. Розвернув до хати, де на підвіконнях тепло жевріли свічки. Зиркнув на хронометр – хух, встигаємо!

А хай би справжній Санта скоріше одужав, надумав ото – злягти у свято! Досить з мене таких різдвяних пригод!