Заголовок
ЛОРЕН: Привіт!
МАРТІН: Привіт…
ЛОРЕН: Ви ж Мартін Трой, правда? Той самий Мартін Трой?
МАРТІН: Напевно. Якого замовляли.
ЛОРЕН: Чи можу я називати Вас Мартіном?
ЛОРЕН: Якщо це, звісно, не зухвалість із мого боку.
ЛОРЕН:
МАРТІН: Жодних проблем. Ти платиш за чат, тож можеш називати мене хоч Сантою.
ЛОРЕН: Дякую. Це так круто! Для мене це велика честь.
ЛОРЕН: Я Лорен Стюарт. Ви також можете називати мене Лорен.
ЛОРЕН: Якщо Вам так більше до вподоби
МАРТІН: Слухай, Лорен, не переймайся надто. Я дуже простий чувак, зі мною можна нормально на ти й без церемоній, гаразд?
МАРТІН: Тим більше, що за цей чат із тобою мені скостять термін, і я обіцяв бути котиком і не ображати тебе.
ЛОРЕН: Так, звичайно.
ЛОРЕН: Як скажеш.
МАРТІН: Чудово.
ЛОРЕН: Мартіне, ти раніше брав участь у ТаймЧаті?
МАРТІН: Ні, що ти. Цю штуку винайшли вже тоді, коли я сидів. А мене не те що до ТаймЧату, взагалі не підпускали до мережі, до терміналів… Це є в умовах мого ув’язнення. Повна електронна ізоляція.
ЛОРЕН: Так, я знаю. Я читала. Якщо це твій перший ТаймЧат, я маю пояснити тобі правила, ок?
МАРТІН: Ок.
ЛОРЕН: Зараз ми спілкуємося по відкритому каналу. І все, що ми скажемо, може бути використано корпорацією ТаймЧат. Щоб перейти в безпечний режим, ми повинні назвати себе і дати згоду на приватний чат.
МАРТІН: Зрозумів.
ЛОРЕН: Оскільки ти ув’язнений, ти не можеш мати приват, але я навчаюсь на журналістку, і змогла добитися права на приватний чат із тобою з метою збереження журналістської таємниці.
МАРТІН: Круто.
МАРТІН: Мабуть ))
ЛОРЕН: Точно круто. Отже.
ЛОРЕН: Я, Лорен Стюарт, 2087, даю свою згоду на приватний чат із Мартіном Троєм, 2054 рік.
ЛОРЕН: Тепер ти.
МАРТІН: Я, Мартін Гаррет Трой, 2054 рік, даю згоду на приватний чат із Лорен Стюарт, 2087 рік.
МАРТІН: Усе правильно?
ЛОРЕН: Так!
МАРТІН: І що далі? Як перейти до приватного чату?
ЛОРЕН: Усе, я вже перевела нас. Я модерую чат, і натиснула відповідні кнопки на своєму терміналі
МАРТІН: І чат уже приватний?
ЛОРЕН: Так.
МАРТІН: Узагалі, узагалі?
МАРТІН: Я маю на увазі, вони ж можуть потім підняти записи та все подивитися?
ЛОРЕН: Ні. Це було б протизаконно. Тому запис зараз не ведеться. Тільки на мій особистий носій, щоб я могла використати для своєї статті запис інтерв’ю з тобою.
МАРТІН: Ти впевнена?
ЛОРЕН: Абсолютно. Можеш нічого не боятися. Я розумію твою параною. Але цей чат пишу лише я. З твоєї згоди.
МАРТІН: Окей.
ЛОРЕН: Тоді розпочнімо інтерв’ю?
МАРТІН: Так, згода
ЛОРЕН: Зараз 16:04 мого локального часу, і в нас залишилося 56 хвилин. ТаймЧат коштує величезних грошей, але мені за хорошу успішність університет виділив годину з академічної квоти.
МАРТІН: Пощастило тобі)))
ЛОРЕН: Так.
ЛОРЕН: Мені подвійно пощастило. Я перша, хто бере в тебе інтерв’ю. Єдина. Це ексклюзив, і це буде справжня сенсація.
МАРТІН: Як скажеш ))))
МАРТІН: Що такого цікавого в інтерв’ю з ув’язненим? Я ж не якийсь відомий маніяк-різник, опальний диктатор чи щось таке.
ЛОРЕН: Жартуєш? Ти справжня легенда.
МАРТІН: Та облиш…
ЛОРЕН: Ну серйозно ж )
ЛОРЕН: Ти — винахідник бездротових наркотиків. Ти здійснив революцію, давши світу доступ до небачених раніше задоволень.
ЛОРЕН: Це крутіше, ніж інтерв’ю з маніяком!
МАРТІН: Формально я не винайшов бездротових наркотиків, а використав експериментальну урядову технологію, переробив і виклав у відкритий доступ.
ЛОРЕН: Так, точно. Звірмо факти. Ти працював на таємний урядовий проєкт. Як він там називався?..
МАРТІН: «Воннеґут».
ЛОРЕН: Точно!
ЛОРЕН: Дивна назва…
МАРТІН: Чому? Це на честь письменника минулого століття. У нього була книга про контроль над розумом.
МАРТІН: А проєкт саме й полягав у тому, щоб використовувати бездротові вежі по всій країні та поширювати імпульси з потрібним урядам настроєм. І в такий спосіб тримати всіх під контролем.
ЛОРЕН: Звучить жахливо… :((((
МАРТІН: Так, я згоден.
ЛОРЕН: Я розумію твій вчинок зі зливом інформації. Правда. Ти наш герой. Ти запобіг рабству, це…
ЛОРЕН: Це сміливо й самовіддано.
ЛОРЕН: Але як ти здогадався використовувати цю технологію як наркотик?
МАРТІН: Ти, напевно, читала моє досьє. Адже я колишній наркоман.
МАРТІН: І я ніколи не пробував провідні наркотики. Я знав надто багатьох, кому вони спалили мізки.
ЛОРЕН: Так, це був страшний період ((
МАРТІН: Правильно. Але багато хто піддавався спокусі встромити собі в голову штекер і попливти в електронний сон. І далеко не всі виринали з нього. Помирали щасливими з контактами, що закоротили в мозку…
ЛОРЕН: Мартіне?..
ЛОРЕН: Мартіне, ти там?
ЛОРЕН: Агов!
МАРТІН: Так, вибач, я дещо замислився.
ЛОРЕН: Ох, гаразд, бо я навіть злякалася, що зв’язок обірвався чи перешкоди в часі. Таке буває…
МАРТІН: Даруй.
МАРТІН: Так що там… а, так. Я був затятим противником усієї цієї провідної наркоти. Але я іноді бавився травою і чимось екзотичним із хімії :-~
ЛОРЕН: Яке варварство!
МАРТІН: Це ти тепер так кажеш. Тоді це було нормально. Багато хто боявся дротового лайна, і тіньовий бізнес традиційної дурі був ще сильний.
ЛОРЕН: Як скажеш. Тобі явно видніше
ЛОРЕН: І все ж, який зв’язок твоєї роботи з тим, що ти створив бездротові наркотики?
МАРТІН: А, багато факторів було…
МАРТІН: У проєкті я був фізиком, який відповідав за модуляцію сигналів. Щоб їх коректно сприймав мозок та інтерпретував у власні емоції.
МАРТІН: Технологія була сира, ми не могли досягти широкого спрямування необхідних імпульсів. І потужність сигналу чи конфігурація антен не допомагали подолати цей бар’єр.
МАРТІН: Але я бачив, що було з піддослідними, яких опромінювали в лабораторії.
ЛОРЕН: Розкажеш?
МАРТІН: Так, тепер уже можна. Той уряд повалено 11 років тому. Скоти…
МАРТІН: Ми могли модулювати сигнали найпростіших емоцій. Спокій, страх, агресія, невдоволення, хіть, байдужість тощо.
МАРТІН: Одному хлопцеві різали руку в нього на очах, а він спокійно з усмішкою дивився на це.
ЛОРЕН: Жах! ((((((((((((
МАРТІН: Гірше. Набагато гірше.
МАРТІН: Інших змушували в люті калічити себе. Забиватися у куток від жаху. Трахатися до втрати свідомості. Вони не могли цьому чинити опір. Ці емоції передавалися їм у мозок.
ЛОРЕН: Так, мабуть, працювати над таким було важко.
МАРТІН: Угу. І ще ми боялися, що до нас теж можуть застосувати ці методи.
МАРТІН: Але технологія погано працювала. На малій відстані нормально, при контакті взагалі чудово. А більше як 3 фути — і сигнал був ненаправлений, виникали перешкоди, точність впливу падала.
МАРТІН: Я розібрався, як трохи покращити фокусування. І досягти глибшого відгуку.
МАРТІН: Але не поспішав зі звітом керівництву. Не хотів, щоб наш проєкт втілили у життя.
ЛОРЕН: Ти саботував роботу?
МАРТІН: Так.
МАРТІН: Певною мірою.
МАРТІН: Наскільки це було можливо. Тягнув час.
МАРТІН: А вдома я тестував на собі новий підхід до вирішення завдання. Зібрав для цього портативний випромінювач і запрограмував так, щоб стимулювати центри задоволення.
ЛОРЕН: Цікаво. Цього я не знала.
МАРТІН: Так, хотів забути й не думати про ті жахіття, які бачив щодня…
МАРТІН: Якось так збіглося, що в мене вийшло, і я майже всю ніч провів під кайфом, якого не ловив від марихуани чи пігулок. Це було набагато крутіше. Мені не хотілося йти на роботу. Я хотів залишитися вдома та досліджувати можливості свого випромінювача. Відкинути все це жахіття й упоротися зі своїм новим джерелом блаженства.
МАРТІН: Але я знав, що, коли не приїду на роботу, за мною відправлять охорону.
МАРТІН: Так ось, того дня одна дівчина померла в лабораторії під час тестів. Вони посилювали імпульс, змушуючи її ненавидіти, пробуджуючи у ній лють. Вона не витримала. Вона вирвала собі горлянку голими руками.
ЛОРЕН: Трясця…
ЛОРЕН: Ой, вибач…
МАРТІН: Не перепрошуй. Я тоді матюкався набагато гірше. Ми всі були в шоці від того, що сталося. Тварюки! Вони…
МАРТІН: Тоді я і вирішив покласти цьому край.
ЛОРЕН: І що ти зробив?
МАРТІН: Я ще тиждень тестував свій випромінювач та відточував програми для базових позитивних емоцій — умиротворення, щастя, радість, збудження, задоволеність.
МАРТІН: Я зібрав пакет задоволень, схеми випромінювача та програмне забезпечення до нього. І виклав усе у відкритий доступ.
ЛОРЕН: І втік?
МАРТІН: Звичайно. Якби мене впіймали, вони б мене прикінчили.
ЛОРЕН: Але вони все одно тебе впіймали.
МАРТІН: Так. Але не вони. Ти ж знаєш, що за тиждень той уряд впав. Тиждень заворушень, коли вся країна була у вогні. Весь світ у вогні, якщо точніше.
ЛОРЕН: Так, а ти підпалив ґніт і звалив :=)
МАРТІН: Угу. Я переховувався.
МАРТІН: Чекав.
МАРТІН: У мене були друзі, які мені допомогли.
МАРТІН: Перечекати бурю. І далі ховатися, адже за мою голову було оголошено винагороду.
ЛОРЕН: Навіть не уявляю, як тобі вдавалося залишатися в тіні майже пів року.
МАРТІН: Так. Було тяжко. Дуже складно.
МАРТІН: Не залишати електронних слідів. Змінювати укриття…
МАРТІН: Але водночас я продовжував удосконалювати технологію.
МАРТІН: Про контроль над населенням тепер навіть не йшлося. А ринок вибухнув від хвилі нових безкоштовних наркотиків.
ЛОРЕН: Ти хотів заробити на цьому?
МАРТІН: Заробити? Ні. Напевно, ні.
МАРТІН: Спочатку я довів до ладу свої сирі напрацювання. І створив ще кілька тематичних наборів відчуттів. Гордість успіху. Радість материнства. Захоплення перемоги. Екстаз оргазму.
ЛОРЕН: Багато з твоїх ранніх робіт популярні й зараз. Вважаються класикою.
МАРТІН: Правда?
ЛОРЕН: Серйозно))) Адже це все давно є легальним для особистого використання.
МАРТІН: Круто))
МАРТІН: Ти запитувала про гроші. Так, я думав продавати кастомні почуття. Я залишився без роботи, на втіках. А чорний ринок софту для випромінювачів уже почав формуватися.
МАРТІН: Сама розумієш, я всіх у цьому випереджав. Тоді. То був мій шанс.
ЛОРЕН: Але ти міг і спалитися.
МАРТІН: І спалився (((
МАРТІН: Зрештою вони змогли відстежити мене.
ЛОРЕН: Співчуваю.
МАРТІН: Облиш. Усе не так погано. При старій владі мене б прибрали на місці. При новій мені хотіли дати лише довічне за зраду і злив секретної інформації.
ЛОРЕН: Це було несправедливо.
МАРТІН: Спірне питання. Їхня правда, якщо формально. Але вони знали, що морально не могли так учинити.
МАРТІН: Громадськість сильно тиснула на уряд.
ЛОРЕН: Так, багато хто вважав тебе героєм. Ти і є герой.
МАРТІН: Ну… Хай там як, уряд вирішив піти на компроміс. Мене виставили борцем зі злочинною владою. Людиною, яка зруйнувала найбільшу змову в історії. Але тим самими, щонайменше, порушила присягу.
МАРТІН: 15 років. Загальний режим. Але без права доступу до технологій.
МАРТІН: 10 я вже відсидів. 4 мені скостили за хорошу поведінку. Знову ж таки під тиском громадськості, яка вимагала амністії для свого рятівника.
ЛОРЕН: І ще рік тобі повинні зарахувати за згоду дати це інтерв’ю. Мені обіцяли.
МАРТІН: Так, мені теж. Ти подарувала мені квиток на волю.
МАРТІН: Дякую тобі. Година спілкування, і в результаті завтра мене випустять.
МАРТІН: Я не уявляю, як людина з майбутнього може допомогти мені в сьогоденні, це просто не вкладається у моїй свідомості. Але я дуже вдячний.
ЛОРЕН: Та нема за що :=D
ЛОРЕН: Вони не могли мені відмовити, це вже є в підручниках з історії.
МАРТІН: І до цього я теж не можу звикнути. Я тут усе пропустив. Можеш мені двома словами пояснити, як це можливо?
ЛОРЕН: Післязавтра ти сам зможеш усе прочитати.
МАРТІН: Точно. Нечесно забирати в тебе час інтерв’ю.
ЛОРЕН: Знаєш, насправді я не можу тобі всього пояснити, навіть якби хотіла. Але…
ЛОРЕН: Ти ж знаєш, що Земля оточена електромагнітним полем. І що світло має подвійну природу, адже є водночас фотонами й хвилею?
МАРТІН: Я фізик, не забула? І трохи знаюся на хвилях.
ЛОРЕН: Ой, точно(((
ЛОРЕН: Туплю.
ЛОРЕН: Тоді ти знаєш і теорію квантової заплутаності?
МАРТІН: Упс, ні. Це не моя сфера. Тільки загалом розумію, про що йдеться.
ЛОРЕН: Дідько! Я й у загальних рисах не розумію. Знаю, що це пов’язано з природою світла, квантовою заплутаністю та гравітацією.
МАРТІН: Почитаю, коли вийду.
ЛОРЕН: Коротше, не важливо як, але 36 років тому… Ой, вибач, для тебе це лише 3 роки тому. Корпорація ТаймЧат змогла здійснити суттєвий прорив та досягти зв’язку в часі.
ЛОРЕН: Тоді вони, до речі, були дрібним стартапом під крилом міноборони))))
ЛОРЕН: Обходиться це надзвичайно енерговитратно й дорого, тому тільки в текстовому чаті, щоб мінімізувати потік обміну даними.
МАРТІН: Я чув дещо про це від новеньких, які застали це диво на волі.
ЛОРЕН: Так, точно диво
ЛОРЕН: Коли вже його створили у 2051-му, то ми не можемо зв’язатися ні з ким із ранніх періодів. Але можемо з тими, хто живе пізніше. Навіть із майбутнім. Це нереально круто. Спочатку ТаймЧат використовували лише для наукових праць. Згодом почали використовувати й у комерційних цілях.
МАРТІН: Але ж так можна змінити минуле?
ЛОРЕН: Ні)))
ЛОРЕН: Минуле змінити не можна.
МАРТІН: Я маю на увазі, що інформація про майбутнє, доступна в минулому, може змінити майбутнє.
ЛОРЕН: Не може
ЛОРЕН: Майбутнє незмінне. Воно вже сталося. І є для когось минулим.
МАРТІН: Я цього не розумію.
ЛОРЕН: Ти не можеш змінити минуле, воно вже сталося. Наше майбутнє — це чиєсь минуле, що відбулося.
ЛОРЕН: І знання того, що відбудеться в майбутньому, не дає тобі можливості змінити його. Що б ти не робив, ти зробиш саме те, що має статися.
МАРТІН: Фаталізм якийсь.
МАРТІН: Приреченість.
МАРТІН: Це тупо.
МАРТІН: Ненавиджу парадокси.
ЛОРЕН: Просто ти ще не звик до цього. А ми вчимо в школі історію не лише минулого, а й майбутнього.
МАРТІН: Історія майбутнього?..
МАРТІН: Але як? І навіщо знати, що буде?
ЛОРЕН: Ти здивуєшся, але знання історії майбутнього надає людству стабільності. Упевненості в завтрашньому дні. Віри у власні сили й можливості.
МАРТІН: Це дивно…)))
ЛОРЕН: Тобі б сподобалося у 87-му, повір. У нас немає воєн, ми перемогли голод і основні хвороби. Впоралися з расовими та релігійними непорозуміннями.
МАРТІН: Звучить повною утопією.
ЛОРЕН: Ні, нам далеко до утопії. У нас вистачає проблем. Але ми над цим працюємо. І ми знаємо, що впораємося з ними. Та й Кейсі нам багато в чому допомагає. Це прискорило наш прогрес.
МАРТІН: Який Кейсі?
ЛОРЕН: А, точно, ти ж не знаєш, я забула.
ЛОРЕН: Це наш ШІнт.
МАРТІН: Ви змогли створити штучний інтелект? Та ще й дружній? І хто ж досяг успіху в цьому?
ЛОРЕН: Ні, ми його не створювали. Він сам утворився. Вважається, що він є сингулярністю. Надрозумом, що самоорганізувався, коли концентрація даних досягла певної критичної маси.
МАРТІН: Дивно якось. Усі працювали над створенням ШІ, а він сам собою з’явився?
МАРТІН: І хто його так назвав? Безглузде ж ім’я ((
ЛОРЕН: А, Кейсі — це не ім’я, насправді він називає себе складною послідовністю символів, а потім для простоти його стали називати Кейсі, а йому сподобалося.
МАРТІН: І що, уряди всього світу не намагалися його підпорядкувати чи знищити?
ЛОРЕН: Деякі намагалися. Він показав їм, що це не лише марно, а й… нерозумно.
ЛОРЕН: Зараз усі уряди з ним співпрацюють, радяться, він допомагає координувати все, ділиться новими винаходами, технологіями, знаннями. Він допоміг позбутися тероризму, знизити рівень злочинності. Розв’язати проблеми із продовольством. Допоміг слабким економікам.
МАРТІН: Ви дозволили якомусь божку-з-машини правити вашим світом?!..
ЛОРЕН: Він нами не править! Він допомагає нам. Кейсі став для нас старшим цифровим братом. Він дбає про нас.
МАРТІН: Великий Брат дивиться за тобою))
МАРТІН: Не поділяю твого ентузіазму. Не подобається мені. Добре, що мого часу такого не було. Бо мені довелося б піти в опір і боротися з новим узурпатором.
ЛОРЕН: Даремно ти так. Він класний.
МАРТІН: Гаразд, біс із ним, це ваша справа там, у 2087-му. Скажи мені краще, ухвалили нарешті закон, що забороняє класти ананаси в піцу?
ЛОРЕН: Ні. А що не так з ананасами в піці?
МАРТІН: Це злочин проти піци.
МАРТІН: А, гаразд, забий. Отже, у вас точно не утопія;)))
МАРТІН: Даруй, я знову відволікаюся. Повернімося до твого інтерв’ю.
ЛОРЕН: Так, дякую
ЛОРЕН: Мені хотілося б заповнити деякі прогалини у твоїй біографії, дізнатися від тебе особисто про те, що ніхто не публікував.
ЛОРЕН: Зрозуміти твою мотивацію. Дізнатися, що ти робив у ті пів року, коли ховався. Як тобі було у в’язниці, знаючи, що ти засуджений за праве діло. Твої плани, чим ти збираєшся займатися далі.
МАРТІН: Слухай, я не впевнений, що ми за годину стільки можемо обговорити. А чому ти не взяла в мене інтерв’ю у 2087-му? Чи на той час я вже?..
ЛОРЕН: Ти ж не знаєш, так?
МАРТІН: Не знаю що? :-/
ЛОРЕН: Тебе немає у 2087-му.
МАРТІН: У сенсі? Тобто я вже помер на той час? Коли?
ЛОРЕН: Не знаю.
ЛОРЕН: Тебе немає. Взагалі немає.
ЛОРЕН: Ти зник. Ніхто не знає, де ти, що трапилось. Ти просто зник :((
МАРТІН: Чорт!
МАРТІН: І коли я зник?
ЛОРЕН: За твоїм часом… завтра…
МАРТІН: Зачекай. В якому сенсі завтра? Але ж завтра мене випускають!
ЛОРЕН: Так.
МАРТІН: Ти щось плутаєш, мабуть. Як я можу зникнути завтра?
МАРТІН: Я що — вийшов і зник?
ЛОРЕН: Так, завтра ти вийдеш на волю і зникнеш. Назавжди.
ЛОРЕН: І тому сьогодні — останній день, коли я можу взяти в тебе інтерв’ю.
ЛОРЕН: Мартіне?
ЛОРЕН: Агов, Мартіне. Ти там в порядку?
МАРТІН: Так.
МАРТІН: Тобто ні.
МАРТІН: Чорт забирай, та як я можу бути в порядку після того, що ти мені розповіла?!..
МАРТІН: Пробач… Я просто намагаюся це усвідомити…
ЛОРЕН: Повір, мені шкода повідомляти тобі це.
ЛОРЕН: Ми зараз звикли знати своє минуле та майбутнє. А для тебе це, мабуть, шок.
МАРТІН: Так, є трохи ((
МАРТІН: Ошелешила мене…
МАРТІН: Не кожен день доводиться дізнаватися, що тебе завтра не стане.
МАРТІН: Начебто, знаєш, сидиш у в’язниці 10 років, будуєш плани на майбутнє.
МАРТІН: А виявляється, ніякого майбутнього немає…
ЛОРЕН: Вибач, вибач, вибач =((((
ЛОРЕН: Я не знала, чи ти знаєш…
ЛОРЕН: І я сподівалася, що ти допоможеш мені дізнатися, що сталося.
МАРТІН: Але я й гадки не маю! Поки ти не сказала…
МАРТІН: Я не можу тобі допомогти в цьому. Радий би, але не можу ((
ЛОРЕН: Хтозна, а якщо насправді можеш.
МАРТІН: Не зрозумів…
ЛОРЕН: Розумієш, тебе шукали всі. Уряд, поліція, спецслужби, мафія, журналісти, приватні пошукові контори… Загадка твого зникнення довго не давала всім спокою.
ЛОРЕН: Було багато конспірологічних теорій. Про те, що тебе…
МАРТІН: Викрали інопланетяни?
ЛОРЕН: =)))
ЛОРЕН: Так, і такі теж.
ЛОРЕН: Говорили, що тебе прибрав уряд. Що тебе викрали та вбили наркокартелі, щоб помститися за те, що позбавив їх бізнесу.
ЛОРЕН: Що ти ховаєшся від усіх, живеш відлюдником. Чи зробив пластику та поїхав у Ріо. Що ти винайшов нову чумову бездротову наркоту та й здох від передозу десь у глибокій норі, так і не встигнувши викласти нову наркоту в мережу.
МАРТІН: Оце останнє звучить доволі правдоподібно)))
МАРТІН: Слухай, Лорен, а чому ти перша мене інтерв’юєш? Що їм заважало знайти мене тут упродовж останніх десяти років?
ЛОРЕН: Мммм… Еееее… Пенітенціарна система. Твій вирок забороняє тобі доступ до мережі та будь-яких терміналів.
МАРТІН: Я в курсі. Чому ж тобі дозволили сьогодні? За день до виходу на волю?
ЛОРЕН: Як би тобі сказати… Загалом, мій тато — сенатор. Він входить до складу комісії з контролю за виправною системою. Він… натиснув на свої важелі, потягнув за якісь ниточки, і заборону доступу до мережі з тебе зняли на день раніше.
МАРТІН: Ось воно як…
ЛОРЕН: А мені тато тебе подарував, як найкращій учениці на курсі.
МАРТІН: Так-так, юна леді. Я вам не подарунок. Я взагалі далеко не подарунок;-)
ЛОРЕН: Тобі за це ще на рік зменшили термін, не обурюйся.
МАРТІН: Та я вдячний, чесно.
МАРТІН: Але ти мене реально збентежила тим, що завтра я зникну.
ЛОРЕН: Мартіне, ось я й подумала, що ти можеш знати дещо, що допоможе мені знайти тебе. Дізнатися, що з тобою сталося.
МАРТІН: Але ж я не знаю цього!
ЛОРЕН: Так, але ти можеш знати щось. Тобі не погрожували? До арешту чи у в’язниці?
МАРТІН: Пфффф… Звісно, погрожували. Картель Базилікос… Вони намагалися вбити мене. Дивно, але за мене заступилися інші ув’язнені. Деякі клани та братства пригрозили війною тим, хто ризикне завдати мені шкоди. Я для них поза законом. Чи над законом? Не певен точно.
МАРТІН: Але вони мене захищали.
ЛОРЕН: Ого! :-0
МАРТІН: Так. Отже, я не думаю, що картелі причетні. Та й вони теж розуміють, що якби «Воннеґут» запустили, від їхнього бізнесу і від них самих нічого не лишилося б.
ЛОРЕН: Логічно.
МАРТІН: Уряд? А сенс? Для нового уряду я вигідний, я легенда, борець із тиранією. Відбув законне покарання. Їм би мене виставити ідолом, символом нової влади й порядку. А викрадати? Вбивати? Не знаю. Не думаю.
ЛОРЕН: Може, вся річ у твоїх планах? Чим ти збирався зайнятися після визволення?
МАРТІН: Трохи відтягнутися, подивитися у світі, що змінилося за час мого перебування тут. Поїсти нормальної їжі, випити пива. Вдмухати в себе славний коктейль із моїх власних бездротових екстазів.
МАРТІН: А потім почати потихеньку працювати.
ЛОРЕН: Ти розповідав комусь про свої плани?
МАРТІН: Нічого конкретного.
ЛОРЕН: А де ти збирався жити?
МАРТІН: Хочу винаймати квартиру в місті. Якомога спокійнішу, не люблю шуму.
ЛОРЕН: Ну а хоч над чим ти збираєшся далі працювати? Можеш мені сказати?
МАРТІН: Та в цьому немає нічого особливо секретного, можу. Тим більше якщо в мене вийде, то ти вже маєш про це знати. А якщо ні…
ЛОРЕН: То ні…
МАРТІН: Я тут над дечим працював.
ЛОРЕН: Тобто як — працював? У тебе ж не було доступу й терміналів?..
МАРТІН: Ти впевнена, що канал є абсолютно безпечним?
ЛОРЕН: Так.
МАРТІН: Зрозумій, якщо я тобі напишу, що я мав нелегальний термінал, то моє УДЗ анулюють. Мені ще можуть накинути термін за порушення.
ЛОРЕН: Я могила :-Х
ЛОРЕН: Якщо потрібно, я зітру це у своєму записі. Крім мене, ні в кого не буде до цього доступу.
МАРТІН: Гаразд.
ЛОРЕН: Так, і не забувай, не можна змінити хід часу. Ти точно виходиш завтра, про це є записи.
МАРТІН: Точно. Не можу до цього звикнути.
МАРТІН: Мені роздобули термінал. Без під’єднання до мережі, але мені це не потрібно.
МАРТІН: Я тут для хлопців писав різні кастомні відчуття. Тож мене забезпечили терміналом…
МАРТІН: Отже, я мав можливість попрацювати над новим проєктом.
ЛОРЕН: Очманіти…
ЛОРЕН: І що за проєкт?
МАРТІН: Телепатія.
ЛОРЕН: що?… :-0
МАРТІН: Я хочу створити прилад для передачі думок між людьми.
ЛОРЕН: Ти серйозно? Але яяяяк?
МАРТІН: Мені здається, я намацав правильний напрямок, але роботи ще багато.
МАРТІН: Розумієш, мої бездротові наркотики та й увесь задум над контролем за населенням — все це засноване на емпатії.
ЛОРЕН: Емпатії?
МАРТІН: Здібності сприймати емоції інших людей.
МАРТІН: Емпатією володіють кішки та собаки, коні, деякі інші тварини.
МАРТІН: Діти. Потім ми вчимося розуміти мову, якісь складні нові навички, але втрачаємо вроджену здатність до емпатії.
МАРТІН: Вплив мого випромінювача передає емоції, почуття та відчуття.
ЛОРЕН: Втикатора.
МАРТІН: Що?
ЛОРЕН: Зараз їх називають втикаторами. Тому що народ ходить чи валяється з ними всюди, втикає. Самі втикатори, до речі, зараз дуже мініатюрні. Як… горіх? Деякі поміщають їх собі в сережку чи кулон.
МАРТІН: Втикатор. Мда…
МАРТІН: Так ось я впевнений, що аналогічно можна передавати й думки.
МАРТІН: Це трохи складніше, звісно. Але якщо ми можемо сприймати емоції, то зможемо й думки, це лише питання складності модуляції.
ЛОРЕН: І ти зміг уже чогось досягти?
МАРТІН: Поки що не багато, я працюю над тим, щоб перевести думки у цифровий сигнал. Є ідеї, але треба буде попрацювати зі складним обладнанням. Не знаю.
МАРТІН: А у вас у 2087-му вже є ця технологія?
ЛОРЕН: ні :\'(
МАРТІН: Це означає, що я… Що мене… Що в мене нічого не вийшло, так?
ЛОРЕН: Можливо…
ЛОРЕН: Я, звичайно, пошукаю якісь згадки, раптом ти намагався впровадити це під чужим ім’ям. Але я ніколи про це не чула.
МАРТІН: А оце образливо…
ЛОРЕН: А можна я згадаю про це у своїй статті? Не як про твою нинішню роботу, а лише як про плани?
МАРТІН: Так, мабуть, так. Мені від цього шкоди не буде, правда?
ЛОРЕН: Але спочатку я уважно пошукаю будь-які згадки про це. Раптом тебе… вбили заради цієї технології? Або щоб вона не потрапила на ринок?
МАРТІН: Ніхто ж не знав, над чим я збираюся працювати. Хоча можуть дізнатися з твоєї статті, так?
МАРТІН: Складно все це…
ЛОРЕН: А чи є якась назва в цієї нової телепатії? Щоб я розуміла, що шукати.
МАРТІН: Ні. Нічого такого поки що навіть не думав.
ЛОРЕН: Назва проєкту?
МАРТІН: А, та там теж нічого корисного для тебе. Я ж знаний параноїк. У мене все зашифровано, закодовано, запаролено. Навіть назва проєкту така, щоб ніхто не зрозумів нічого.
МАРТІН: kC/h8T_03Sw#714J-Mn9$i38!qB0z%rFYa3
ЛОРЕН: Що?!… :O
МАРТІН: Так, я знаю, важко запам’ятати.
МАРТІН: Але в мене хороша пам’ять, і я так тренуюсь…
ЛОРЕН: Мартіне, звідки ти знаєш його ім’я?
МАРТІН: Чиє?
ЛОРЕН: Кейсі. Це його повне ім’я або те, як він сам себе називає.
МАРТІН: Ні, ти щось плутаєш, це довільні символи, які я використовую для позначення свого проєкту.
МАРТІН: Я уявлення не мав про вашого електронного божка.
ЛОРЕН: О, ні, ні, ні…
ЛОРЕН: Мартіне! Ти розумієш, що це означає?
ЛОРЕН: Це означає, що ти його і створив!
МАРТІН: Що?! Маячня яка!
МАРТІН: Я нічого не тямлю у штучному інтелекті. Я не міг би створити щось таке настільки складне. Щось, із чим не могли б упоратися найбільші айті-гіганти? Ні, виключено.
ЛОРЕН: Але як же тоді?
МАРТІН: Та не знаю я!
МАРТІН: Але в мене й близько немає такої кваліфікації. І планів таких немає. Збіг, і все.
ЛОРЕН: Ні. Не думаю.
ЛОРЕН: Кейсі з’явився на початку 2055 року. Тобі не здається, що це не випадково? Навіть терміни збігаються.
МАРТІН: Не міг би я створити штучний інтелект! Навіть якби хотів, не знаю як! Зрозумій же…
ЛОРЕН: Можливо, ти збираєшся працювати разом із кимось? І твої технології телепатії допоможуть комусь створити ШІ?
МАРТІН: Ні! Ні, я одинак. І параноїк.
МАРТІН: Надто вже багато народу було поряд останні 10 років. Я хочу побути на самоті.
ЛОРЕН: Тоді я не знаю… Але ж має бути цьому пояснення…
МАРТІН: Або ні.
ЛОРЕН: Мартіне, я ж намагаюся тобі допомогти. Або хоча б розібратися, що сталося!
МАРТІН: Станеться.
ЛОРЕН: Та до біса точності формулювань! Мартіне! Допоможи мені допомогти тобі! Будь ласка.
МАРТІН: Так, вибач. Я не правий. І в нас залишилося лише 11 хвилин. Чим я можу допомогти?
ЛОРЕН: Не знаю. Як ти думаєш, чи може хтось викрасти тебе, убити, вкрасти твою технологію та використати для створення ШІ?
МАРТІН: Не думаю. Навряд чи хтось, готовий убити мене заради електронної телепатії, міг би створити дружньо налаштований ШІ, яким ти його описуєш.
ЛОРЕН: Логічно.
МАРТІН: Та й проблема в тому, що я не бачу жодного зв’язку, крім збігу імені. А це не так уже й важливо.
МАРТІН: Усе, що я намагаюся зробити, — це трансформувати нервові імпульси нашого мозку в електронний сигнал. Оцифрувати думки. Щоб можна було передавати їх у цифровому вигляді й потім знову переводити у формат, зрозумілий для мозку.
ЛОРЕН: Оцифрувати думки?..
МАРТІН: Я так і сказав.
ЛОРЕН: Ти говориш про те, щоб передавати таким чином конкретну думку чи багато?
МАРТІН: Звичайно, конкретну думку. Щоб можна було подумки спілкуватися на відстані. Провідно чи безпровідно, не важливо.
ЛОРЕН: А чи можна було б таким чином скопіювати всі думки людини?
МАРТІН: Усі? Ні. Напевно, ні. Я не знаю, я ще не зробив цього, у мене є тільки напрацювання. А що?
ЛОРЕН: Мартіне, ти…
ЛОРЕН: Ні. Ні, це неможливо, так?
МАРТІН: Що?
ЛОРЕН: Мені здається, ти і є Кейсі…
МАРТІН: Що?
МАРТІН: Що за нісенітниця?
МАРТІН: Немає часу на твої приколи.
ЛОРЕН: Мартіне, послухай. Це не прикол.
ЛОРЕН: А що, якщо ти зробив прорив у своїй роботі? І створив певну цифрову копію себе. Зліпок свідомості. Або архів думок. Бекап. Не знаю.
ЛОРЕН: І ти помістив цей масив даних у мережі. Можливо, спеціально. Або випадковий витік, дідько його знає :-[
ЛОРЕН: Але у твоєї копії якась амнезія, якщо він цього не пам’ятає.
МАРТІН: Ні, слухай, він це точно не я. Не гай часу.
ЛОРЕН: Але ж у моїй гіпотезі є якась логіка.
МАРТІН: Та немає жодної логіки!
МАРТІН: Який зв’язок взагалі якогось вашого супер-пупер-Кейсі з тим, що я працюю над телепатією?
МАРТІН: Це як порівнювати…
ЛОРЕН: Що?
ЛОРЕН: Мартіне?
ЛОРЕН: Що трапилось?!
МАРТІН: Стривай.
МАРТІН: Я думаю.
МАРТІН: Розумієш… Є невеликий шанс, що ти маєш рацію.
МАРТІН: Це звучить неймовірно, але…
МАРТІН: Не знаю. Це як…
МАРТІН: Припустімо, чисто гіпотетично, добре?
МАРТІН: Ось припустімо, що ти маєш рацію, і певний цифровий аналог мене опинився в мережі. Це як пересичений сольовий розчин, розумієш?
ЛОРЕН: Не зовсім.
МАРТІН: Якщо в пересичений сольовий розчин потрапляє порошинка, починається активний процес кристалізації. Достатньо будь-якого фактора: потерти об стінки посудини, подряпина на стінці, що завгодно. Або порошинка.
ЛОРЕН: Тобто теорія про сингулярність певною мірою може бути правильною?
МАРТІН: Так, частково. Мережа — це пересичений розчин, а мій архів думок, зліпок свідомості або чим би він не був, може бути порошинкою, центром кристалізації.
МАРТІН: Ядром для формування надрозуму.
ЛОРЕН: Це не штучний інтелект. Це… я не знаю, як це назвати.
МАРТІН: Я теж не знаю. Сингулярність, так. Його ніхто не створював.
ЛОРЕН: Якщо ти не зробив цього навмисно. Злив у мережу свій цифровий думкообраз.
МАРТІН: Думкообраз? o_O Ну й слівце…
МАРТІН: Адже якщо ти наштовхнула мене на цю думку, то тепер я знаю, що, швидше за все, зроблю це. Отже, ти змінила хід історії, так?
ЛОРЕН: Та ні. Час не можна змінити. Це означає, що так було завжди. Або буде.
МАРТІН: У мене вже голова болить від цього часового парадокса.
МАРТІН: Ну й добре, навіть якщо так, то що станеться зі мною?
ЛОРЕН: Я не знаю.
МАРТІН: Я все одно повинен зникнути, так?
МАРТІН: Адже так станеться.
МАРТІН: Мені треба подумати над цим. Можливо, я сам і повинен зробити так, щоб я зник. Щоб цифровий я опинився в мережі, а живий я зник.
ЛОРЕН: Мартіне, ти ж не думаєш про самогубство? :0
МАРТІН: Я не знаю поки що, Лорен. Не знаю…
ЛОРЕН: Ні! Ні, Мартіне, будь ласка, ні.
МАРТІН: Тсссс. Заспокойся. Я поки що не знаю, окей?
МАРТІН: Але, здається, щоб у вас усе було добре у 2087-му, щоб не було воєн, епідемій, голоду, я мушу якимось чином безслідно зникнути. Мені треба все це зрозуміти.
ЛОРЕН: Знаєш, я раніше вважала тебе певним цифровим гібридом Че Гевари та Ескобара, але твоя готовність до самопожертви… заради майбутнього всього людства…
МАРТІН: Робить мене цифровим Ісусом?
ЛОРЕН: Ким?
МАРТІН: Нііііі… Ти ж мене розігруєш, так?
ЛОРЕН: Так
МАРТІН: Отакої… Я ж майже повірив, що ти це серйозно ))
ЛОРЕН: Та ні, Ісуса поки що пам’ятають ))) Деякі.
ЛОРЕН: Але ти в дечому помиляєшся.
ЛОРЕН: Усе буде добре не лише у 2087-му.
ЛОРЕН: Це щось набагато більше.
МАРТІН: Що, перепрошую?
ЛОРЕН: Я про Кейсі. Усе буде добре не в нас у 2087-му, а на багато століть уперед. Він…
ЛОРЕН: Не знаю, він — це ти, правильно?
МАРТІН: Ні, думаю, що він — це не я.
МАРТІН: З огляду на все, він — це щось набагато більше.
МАРТІН: І від мене в ньому лише якісь первинні думки.
МАРТІН: Напевно.
ЛОРЕН: Добре. Він.
ЛОРЕН: Він зможе оберігати наше суспільство від самих себе, від наших найгірших поривів, і робитиме це дуже довго.
МАРТІН: Тобто воєн взагалі не буде? Ніколи?
ЛОРЕН: Ніколи — це занадто довго, правда? Ні, на жаль, у нас буде глобальна війна у 3471 році. І вона триватиме 24 роки.
МАРТІН: Ні чорта собі! Але чому?
ЛОРЕН: Завтра почитаєш. Мартіне, дві хвилини.
МАРТІН: слухай, Лорен, ти повинна видалити запис!
МАРТІН: Я не знаю, що ти робитимеш зі своєю статтею. Але від твого мовчання теж залежить ваше майбутнє.
ЛОРЕН: зрозуміла, я все зроблю
МАРТІН: добре, дякую! і дякую за цей чат! можливо, все це буде завдяки тобі
ЛОРЕН: це честь для мене, Мартіне!
МАРТІН: та йди ти)))
ЛОРЕН: і пообіцяй, що нічого собі не заподієш
МАРТІН: Лорен!
ЛОРЕН: Пообіцяй мені!
МАРТІН: я не знаю!
МАРТІН: я не знаю як, але постараюся зробити все правильно. вір мені
ЛОРЕН: я вірю в тебе
МАРТІН: не забудь видалити запис, це важливо!
ЛОРЕН: не забуду, обіцяю
МАРТІН: і Лорен, знаєш, Кейсі — не таке вже й погане ім’я )))
ЛОРЕН: Мартіне, якщо ти не зникнеш, будь ласка, дай мені знати. Знайди спосіб надіслати мені повідомлення, щоб я могла зв’я…