Заголовок

Стицю, брись!
Повернутися до конкурсу: СОЮЗИ І СОЮЗНИКИ
У бузині гучно харчало. Густі кущі, які огортали галявину чепурним віночком, о цій порі вже встигли наповнитися тінями, тож видивитися, що то тіпається між кремезними, часто переплетеними гілками, було важко.

Незрозумілий звук викликав тривогу. Улас спокійнісінько порався з конем, гнідий хрумав травинку – сиди собі, дівонько, розпалюй багаття і нічого не бійся. Але клята спокуса перемогла: Олька повільно підкралася й уже навіть здійняла руку з наміром відгорнути найближчу гілку, залиту піною п’янкого цвіту.

– Ххх-рррр! – з гучним тріском та гарчанням кущі подалися мало не до самого її обличчя. А потім вона побачила вишкір.

Шкір…

Ні, шкіри не було й близько.

Щік, губів – нічого. Обтягнута клаптями головешка, смикана і голомоза. Вимащений рудуватою глиною кістяк, який люто клацав зубами, намагаючись завивати. І харчав, хтозна, звідки й беручи ці лиховісні звуки: у вирві шиї навіть гортані бракувало.

З гучним вереском Олька відсахнулася, перечепилася через власну ж торбу з гостинцями, гепнулася на дупу і, шкодуючи часу на те, щоб розвернутися й дременути по-людськи, швидко-швидко загребла ногами пріле торішнє листя та поповзла – куди-небуть, аби якомога далі від страшної знахідки. Сліпо втрапила рукою на жарину, що викотилася з багаття. Струсила. Від страху навіть болю не відчула – він прийде пізніше, випершись пухирем посеред долоні.

Наштовхнулася спиною на чиїсь чоботи, верескнула ще гучніше і таки скочила на ноги. Рвучко розвернулася – Улас.

– Там, там! – замахала руками, спробувала схопити чумака за лікоть, щоб підвести до страшних кущів, у яких продовжувало гніздуватися огидне харчання. Але могутній хлоп’яга не зробив і кроку. Навіть якби не одна, а цілих три Ольки смикали, нічого не змінилося б. – Поки ви… свого коника напували… до нас… отаке страшне підкралося! Нечиста сила!

– А, – байдуже відмахнувся Улас, дістаючи з торби полотняний згорток. – Не лякайся. Це Стецько. Брись, нечестивий, знову від тебе клопіт!

– Але ж, але ж!.. – Олька безпомічно дивилася, як чумак розгортає тканину, дістаючи надрізану паляницю. Спокійно розстеляє полотно на землі. Риється в торбі, викладає цибулину, другу, третю… – Воно ж… кістяк!!!

Могутній хлопчина насупився. Не те, щоб сердито – скоріше втомлено:

– Я ж сказав тобі сидіти й чекати коло вогню? Сказав. Ну, то чого не послухалася?

Дівчина замовкла, все ще озираючись на страшну бузину. Серце калатало.

“Цей хлопець сильний, дуже сильний,” – спробувала “накинути на голову ковдру” власної віри. З п’яним вітчимом таке допомагало. Може, і з несвятими мощами зарадить?

“Його навіть дядько Василь поважає. Він захистить і оборонить. Раптом що – просто сховаюся цьому Уласові за спину.”

Руки перестали тремтіти. От тільки губи сіпнулися, а з очей полилося – гірко та щедро, і Олька розридалася. Гучно, зі схлипами, розмазуючи здоровою долонею – обпечена вже гучно ячала – по щоках сажу, шмарклі та всі свої страхи.

Чумак розгублено озирнувся. Впустив ножа, яким заходився було краяти свою простеньку вечерю. Здивовано закліпав:

– Гей, та чого ти? Все буде добре, подивлюся я вашого млина. Подивлюся. Не плач.

– Вииии… сказали сидііітиии… – квилила Олька, – а про страшного скелетааа… не казааалиии… Звідки воно взялося… Він що, – дівчина гучно шморгнула і глипнула на чумака розширеними від несподіваного здогаду очиськами, аж сльози вщухли. – Він що, за вами сюди прийшов? І ви так спокійно… Ви знали? То він що… ваш?

Хлопчина винувато повів плечима. Коло рівних скибочок хліба лягла розтята навхрест цибулина, немов скупа на красу осіння квітка.

– Ну, виходить і так, що мій.

– А як же ж?.. А де ж ви?.. – На зміну страху та образі прийшла цікавість. От завжди з нею так: щойно пхинькала, а вже підскакує од захвату. – Ви його самі начаклували? Приручили в якомусь старовинному маєтку? О, бабуся розповідала про такі кам’яниці з привидами! І що, він вам служить? Охороняє, так?

– Ну, як тобі сказати, – зам’явся парубок. – Я просто… ну… Не зміг його вбити.

Друга цибулина глухо хруснула в несподіваній тиші – на потріскування вогню і харчання Стецька в бузині обоє вже не зважали.

– Така смішна історія вийшла, – прочитавши в Ольчиних очах німий подив, знову стенув плечем чумак. – Якось одна відьма завелася звести мене зі світу. Вже не знаю, як вона підняла з могили оцього чудика… Ну, я вже його й рубав, і надвоє ламав – зростається, падлюка! Якось каменюку прив’язав, та на дно озера вкинув. На ранок біжить, харчить, коня наздоганяє – упертий, страх. Мабуть, викрутився та мотузку перегриз. І вогонь його не бере… Ото хіба що ланцюгом до дерева, то сидить. Але це якщо я поруч. Покину – то він або дерево підриє, або ще що вигадає, і знову нажене…

Парубок озирнувся на бузину. М’яко всміхнувся:

– Он, тому й мандрую в Румунію. В тамтешні Карпати. Там, кажуть, такі ущелини бувають, що й дна їм немає. Ото ще туди цього бусурмена скинути залишилося, то, може, спекаюсь. У море кидав, коли був під Рушеринівкою. Не помогло. Але… – посміхнувся ще тепліше. – Якось то воно… Ну, звик я вже до Стецька. Та й сторож із нього непоганий – тільки хто чужий підкрадеться, то гарчить, дає знати. Знову ж, у бою підтримка – ревнивий він у мене, ні людині, ні звіру якому не дасть і близько підійти. Сам, бач, хоче мене вколошкати.

– А-а-а-а! – Олька мимоволі позаздрила тій невідомій відьмі: оце сила! Таку, мабуть, увесь куток поважає, шапкує, а то й уклоняється. І ніякого тобі “гівно мале”! – А що ж та дівчина, яка його підняла?

– Бабця, – поправив Улас. – А нічого, помирилися ми з нею. Не злою виявилася, одурили її просто… Буває. Але навіть вона оцього зубастика вкласти назад до могили вже не змогла. Відьомські чари незворотні – ти знала?

– А чому?.. – розмова йшла так добре, що Олька навіть зважилася вимовити питання, які носила під серцем третій тиждень. – А чому вас називають чумаком? Адже ви ж насправді характерник, так? А це правда, що вас срібло пече, бо ви душу… ну?.. Вибачте…

– Та ніякий я не бездушник. І хто тільки вигадує оці балачки? Дивись, – хлоп’яга розшморгнув бруднувату зав’язку сорочки: на грудях виднівся здоровенний сіруватий хрест. – Пече? От же ж люди! Одне збреше, інші охоче підхоплять. Узялися б краще пліткувати, що пироги люблю, та ще вудженину. Хоч би яка користь від тих язиків. А чумаком чого прозвали? Бог його зна. Мо, того, що ходжу постійно – туди, сюди? Чи що під стріхою не люблю ночувати?

– Пироги! Зараз! – Олька винувато скочила на ноги. Розтоптана торба лежала між лопухами, під охороною сердитого Стецька. Досередини насипалося піску. Добре, хоч здогадалася всі частунки загорнути в рушника. – Тут у мене курочка, з часничком. І пляшку вишнівки ще мама поклали.

Здалося, чи в кущах жалісливо зітхнули?

Улас із цікавістю зиркнув на частування:

– І ти мовчала? З цього ж і треба було починати! Ну, розповідай іще раз, що у вас там трапилося в тому млині.

“А як ви обрали таку роботу – з нечистю боротися?” – хотіла ще було спитати Олька, але вчасно прикусила язика. Кожній новій приповідці – своє місце і час.

Надійшла її черга ділитися таємницями.

Повернутися до конкурсу: СОЮЗИ І СОЮЗНИКИ
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Здоровий глуздНаступний запис
НАСТУПН.
Кращий союзник
Стицю, брись!: 9 коментарів
Anna Rymarenko :
22 Серпня, 2025 о 23:39
Чудова історія, читала з задоволенням! Але совісті нема в автора – розпалили цікавість і всьо. Успіху та чекаю на продовження!

0
Увійдіть, щоб відповісти
Автор твору :
23 Серпня, 2025 о 21:57
Дякую! Треба таки музі копняка давати і писати продовження 🙂

0
Увійдіть, щоб відповісти
Христя Хмиз :
9 Серпня, 2025 о 19:00
Вітаю, Авторе! Написано дуже добре, хоч сприймається більше як початок більшої історії. Сподіваюсь прочитати її в майбутньому, бо не можна нехтувати таким класним образом Стецька. Успіху!

0
Увійдіть, щоб відповісти
Автор твору :
11 Серпня, 2025 о 10:48
Дякую! Обіцяю подумати над продовженням! І вам успіху!

0
Увійдіть, щоб відповісти
Марія Великанова :
5 Серпня, 2025 о 17:36
Це дуже милий фрагмент історії, і написано добре, але ж це не історія, а лишень її шматочок 🙁 Завершеного сюжету немає, натомість є натяк на нього.

0
Увійдіть, щоб відповісти
Автор твору :
11 Серпня, 2025 о 10:49
Дякую! Можливо й так. Буду думати!

0
Увійдіть, щоб відповісти
Астроном :
30 Липня, 2025 о 21:44
А далі? Авторе, так не можна! Втрапите до особливого пекла, де вам будуть чортяки лише зачин історії розповідати, а далі кип’ячою смолою поливати! 🙂
Тільки-но зацікавили читача – і все, кінець? Гештальт вже ніколи не закрити? Що за таємниця з отим млином? І чи впорається український Ван Хелсінг, тобто Улас, із нею? Або може навчить Ольку битися з нечистою силою і стане вона справжньою Переможницею вампірів, вовкулак і щезників? Вимагаю сатисфакції! А інакше, обіцяю, у вас з’явиться свій Стецько… 🙂 🙂 🙂

0
Увійдіть, щоб відповісти
Автор твору :
31 Липня, 2025 о 15:40
Чесно? Ще не знаю, що далі. Отака ідея з тим Стецьком була колись вигадалася, а тут дивлюся – ну, ідеально ж у тему конкурсу вписується.
Але якщо читачі вимагають – то таки буду розвивати цю ідею. Читач завжди правий 🙂

0
Увійдіть, щоб відповісти
Астроном :
31 Липня, 2025 о 16:00
Так, погоджуюсь! Ваш Стецько ймовірно винятково відданий союзник! 🙂
Однак, хотілося б побачити його так би мовити в дії, а не тільки як суб’єкта переказу одного з персонажів. З вашими задатками це зробити цілком можливо.

1
Увійдіть, щоб відповісти
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Здоровий глуздНаступний запис
НАСТУПН.
Кращий союзник
Мої замовлення
Придбати книги ЛІТавиці в Португалії та Европі
КОНКУРСИ у 2024р.
Поговоримо про інклюзію! – фантастичні оповідання до 40тис.знаків
Фантастичні мініатюри – БИТВА ЗА ВРОЖАЙ
ВБИВЧИЙ ГУМОР – гумфант оповідання до 60тис. знаків
Фантастичні пригоди – повісті
365+1 новорічних слів. Ще один день
КОНКУРСИ у 2025р.
Січень
Лютий
ВИНОПАНК
ВИНОПАНК. Португалія-Україна – початок прийому робіт
Березень
ВИНОПАНК
ОПОВІДАННЯ
БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – фантастичні оповідання до 40тис. знаків
Квітень
ВИНОПАНК
ВИНОПАНК. Португалія-Україна
ПРИЙОМ РОБІТ
Травень
ВИНОПАНК
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Червень
ВИНОПАНК
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Липень
ВИНОПАНК
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕАЛЬНОСТІ – повісті
ПРИЙОМ РОБІТ
Серпень
ВИНОПАНК
МІНІАТЮРИ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
СОЮЗИ І СОЮЗНИКИ
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Вересень
ВИНОПАНК
ПОВІСТІ – САМОСУД
Жовтень
ВИНОПАНК
ОПОВІДАННЯ
ЛЮДИНА КВАНТОВОЇ ДОБИ – НФ оповідання до 60тис. знаків
ПІДГОТОВКА
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Листопад
ВИНОПАНК
ОПОВІДАННЯ
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Грудень
ВИНОПАНК
МІНІАТЮРИ – НОВОРІЧНИЙ
365 новорічних слів
ОСТАННІ КОМЕНТАРІ
Автор твору до “Сабака B.A.S.K.E.R. Хуана” оповідання з книги “Шерлок Холмс – останній бастіон. 300 років потому”
Закохана до “Сабака B.A.S.K.E.R. Хуана” оповідання з книги “Шерлок Холмс – останній бастіон. 300 років потому”
Автор твору до Відьми Хмеля
Kira до Біла діра
Симона Чорна до Відьми Хмеля
Сергій Василюк до Сині двері реальності
Закохана до Сині двері реальності
ЛІТавиця до ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕАЛЬНОСТІ
ЛІТавиця до Сині двері реальності
Симона Чорна до “Сабака B.A.S.K.E.R. Хуана” оповідання з книги “Шерлок Холмс – останній бастіон. 300 років потому”
SavoKi до Сині двері реальності
Наші друзі:
Попередній слайд
Наступний слайд
(c) ЛІТавиця – 2020-2023

Контакти

Форум

Політика конфіденційності

Умови публікації

Правила форуму

Приєднуйтесь до ЛІТавиці у соцмережах!
Facebook
Telegram
Instagram
Youtube
ПОШУК
Пошук: