Заголовок

«Хто трусив мого горішка?!»
Повернутися до конкурсу: БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – Вижити в очікуванні кінця світу
Галька боролася з тим крислатим горіхом, неначе зі старим, прописаним у тридесятих печінках іще за совєцького союзу родичем, доглядати за яким, утім, доводиться через кровну спорідненість, спільну хату, та ще те одвічне «що люди скажуть».

Прокидалася навіть не з курми, а так рано, що здивований місяць, який тільки збирався влягатися спатуні, проводив ошелешеними очима її похилу постать; згорблено гасала подвір’ям із небаченою для такого древнього тіла швидкістю, розбуркуючи сонного півня й вічно невдоволених раціоном підсвинків. Тож сусіди й звикли розклеплювати очі не під задиристе «кукуріку», а під трухляве: «Та щоб тобі гаразди, знову ці дурні птахи горішки повикльовували, нехай би їх удавило, дарма тільки граблями махай».

Вересень і жовтень цьогоріч видалися теплими та ледачими, тож перефарбовуватися листя почало заледве першого листопада. Вірніше, між селами, на довгих польових гонах, осінь давно вступила у свої права, золотячи та обскубуючи самотні берізки й могутні тополі понад шляхом – а от у їхньому затишному видолинку, у горідчиках, похованих у пазухах розкидистих дворів та подолах трьох гнилуватих, розкладених од часу та вітру корівників, досі трималася соковита зелень, напоєна щедрими ранковими туманами… Та ще, мабуть, бабиними молитвами – надто вже боялася старенька повторення того блекауту, коли в хаті тепло та світло, бо ж піч та свічки завжди виручать, а от онуки не приїдуть – не подзвонять без клятих бензину та електрики.