Заголовок

Троє друзів зібралися пограти, як у юнацтві. Спершу, після бурхливих привітань з обіймами та дружніх кпинів настала наче розгубленість у спілкуванні. Але за простими, хоч і призабутими, правилами, висловами й рухами в гравців поступово відновлювалося й відчуття комфорту. За годину перебрали кілька перевірених настільних ігор. Давній досвід просто чекав на повернення. Як з гарною книгою, яку вперше за десятки років дістали з полиці. Троє гравців, ніби гурмани на бенкеті, підбирали ігри до смаку, поступово наближаючись до основної страви вечора.

— З вашого дозволу, друзі, я погляну, що там, — вигукнув Олекса, адже з вулиці знов почувся гуркіт техніки й бадьорі крики.
Ніхто не заперечував. Анатоль на знак згоди встав і пішов заварити чаю, а Петро поліз у телефон аби щось перевірити. Невдовзі Олекса озвався з ентузіазмом.
— А вони креативні, вам варто на це поглянути, друзі.
— Ну що там? — від столу біля дальньої стіни кімнати спитав Петро.
— Вони прикрасили екскаватор так, що він став схожим на динозавра з довгою шиєю, і тепер катаються двором. Тільки-но ледь не поламали паркан, — відповів Олекса — бородань з черевцем, що роздивлявся події, обережно відхиливши портьєру. — Це здається наші аспіранти.
— П’яні? — озвався Анатоль трохи неприродним голосом.
— Ха — ха. Можливо.
— Ну це ж іще не кінець світу. Повертайтеся за стіл, шановний Олекса Юрійович. Мені треба вся увага аудиторії, наполіг Петро.
— Я уже тут. Перепрошую, — сказав Олекса сідаючи за стіл, на якому парували чашки з чаєм, тьмяно освітлені кількома похідними лампами. Поміж чашок були розкидані ручки, аркуші, лежала потерта колода й фішки.

— Петро промовив: — Так от, у нас біля Білого Слона на Попі Івані є обладнання. Там, пів року тому, двоє наших детекторів пережили короткочасний збій. Принаймні я тоді не думав ні про що інше — ми були отримали суттєве зміщення спектра. Я скористався цим інцидентом, щоб втекти з інституту та проконтролювати заміну обладнання. Тоді, пригадую, я помітив дивну тонку смугу іржі — на корпусі нашого сенсора відлущилась фарба. Згодом на симпозіумі, я поспілкувався із професором Елдриджем з Канади. Він розповів курйоз: аспірант якось подзвонив йому серед ночі, щасливий тим, що спектр сигналу кількох лазерних детекторів змінився. Наївний, він був переконаний, що є свідком довгоочікуваного відкриття. Елдридж, звісно, приїхав. Але, після перевірки зʼясувалося, що показники ніяк не вписуються в жодне з передбачень. До того ж порушення струму стало простішим поясненням феномену — виявили пробій у трансформаторі. Аспірант був так присоромився свого недоречного завзяття, що Елдридж навіть того втішав, а тепер це у нього фірмова байка за третім віскі сауер. Мені здалося це кумедним. Уявив заспаного Елдриджа в халаті посеред глибокої шахти глупої ночі, й те, як він втішає підлеглого що рюмсає.

Так от. Ще приблизно через місяць стався форс-мажор. Багато проєктів було затримано, в тому числі наші, бо європейський астрофізичний супутник зійшов з орбіти. Він вирішив, що відстає від поточного часу на приблизно сімсот років. Запобіжного коду на таку дивну помилку не було. Тож супутник злив увесь запас палива намагаючись відновити орбіту, проблем з якою не мав.

— Ох, ці програмісти, озвався Анатоль.
— Ну. Це дивовижний збій як для ядерного годинника, відповів Петро, — тож, я продовжу. Місяць тому я випадково натрапив на дві новини. Японські китобої витягли з моря свою свіжо впольовану жертву, але вона розвалилася на три частини. Голову й хвіст, наче щойно відтяли від живої істоти, а тулуб розсипався на порох ніби прогнила мумія.
Друга новина датована попереднім днем — у фермера з Перу вночі засохло кілька кілометрів пасовиська, довга стрічка, як ніби злітна смуга у горах. На цій ділянці знайшли ще й тіла альпак. Фермер вважає що хтось з літака розсипає отруту, щоб примусити продати землю.

— Ти вважаєш це якось повʼязано? — втрутився в монолог Олекса. Не дуже переконливо.
— Я просто наводжу факти для роздумів, а не переконую, усміхнувся Петро. Далі він продовжив, — втім, я хочу сказати, що ці факти підштовхнули мене на детальніше дослідження. Саме було кінець березня, тож я дав своїм студентам задачу. Я замаскував її під жарт — ми робимо змаганням з пошуку даних замість заліку. Студенти розділилися на дві групи. Одна шукала всі згадки в пресі та наукових джерелах про дивні збої в оптичних сенсорах, а друга — про раптову муміфікацію тварин. В мене гарні студенти, то ж за тиждень я мав два набори даних й дві непотрібні доповіді.

Петро взяв ручку й почав креслити на папері в клітинку щось схоже на мапу світу де подекуди розставляв літери С та М. Потім він поєднав частину літер червоними лініями та вивів над кожною такою рискою дату. Ретельно перевіривши, він посунув малюнок до друзів, — Ці дані лягли в основу моєї гіпотези. Тепер я пропоную вам разом провести своє дослідження, висунути власну і таким чином перевіримо мою.

Двоє слухачів по черзі вивчали імпровізовану карту.
— Ти запиши свою гіпотезу, щоб уникнути самовиконуваного пророцтва, — сказав Олекса.
Петро кивнув і почав писати щось на окремому аркуші, ховаючи текст від друзів, а потім поклав складеного папірця під один з ліхтарів та запропонував продовжити обговорення на перекурі. Всі троє прихопили з собою чашки та перемістилися сходами на горище. Налобні ліхтарики друзів освітили приміщення. Навколо невеликого пошарпаного столика з кришталевими попільничками, невеличкою сигарною скринькою та люльковим тютюном стояло три старих зручних крісла. Друзі вмостилися в них та продовжили бесіду, розпаливши люльки, дим від яких гарно розсіювався й виходив крізь розбите мансардне вікно.

— Я хочу уточнити… Ми ж не астрофізики? — спитав Анатоль.
— Ні, ви ті хто ви є — соціолінгвіст з Чернівецького та IT-композитор, — відповів Петро, — а ще мої друзі до яких я звертаюся по допомогу. Бо з моєю гіпотезою я можу ще тільки у дурку звернутися.
— Ну, психлікарні зараз навряд взагалі працюють, тому доведеться нам, — доповнив Олекса. Як на мене, тут поки що просто немає про що казати. Ну, є якісь кореляції. Можливо ти зі свого досвіду можеш щось припускати, але мені поки малувато: фарба що облізла, кепський годинник на орбіті, щось з електрикою в канадській печері, жовта преса про мумії та дані зібрані студентами.
— Але ще було зміщення спектра у двох випадках, — із зацікавленням доповнив друга Анатоль. — Скажи, в тих обох випадках куди було зміщення?
— Суттєве червоне зміщення і в нас на Попі Івані й у Канадців.
— Цікаво. Як я розумію, то ми маємо побачити посилення ефектів, або частота їх проявів? Ти від нас цього очікуєш? Проте, я б теж почекав додаткових фактів, щоб щось припускати.
— А, до речі, скільки часу в нас є, Петро Іванович?
— Ну. Вважаємо, що я звернувся до вас як тільки отримав дані від студентів — виходить 6 днів тому. То чого саме ви будете чекати, Анатоль, Олекса?

Друзі замислилися. Деякий час не було чути нічого, окрім потріскування тютюну в чубуках. Першим озвався Анатоль.
— Думаю, спектр — це зачіпка. Здається в нас підозра про те, що щось впливає на аналізатори, й спотворює спектр. Лазерів у мене немає, тому я зроблю так. Подзвоню усім своїм знайомим у звукозаписі й попрошу, щоб в неробочі години писали в акустичній кімнаті, постійно програючи один інструмент з моєї нової сонати. Я б сказав, що готую арт-проєкт, і це важливо для задуму. Назву його “Звук по всій Землі” чи щось таке. Ну й звісно, пообіцяю роялті. Це десь десяток студій по всьому світу й стільки ж в Україні. Ще попрошу своїх підписників зробити те саме, нехай буде для них виклик. Розгорну спеціальний сервіс для збору й обробки таких даних. Буду шукати порушення у спектрі.
— Ну, я думаю теж чимось можу зарадити, — додав Олекса. У нас дані з відкритих джерел, тому спробуємо так. Я проігнорую що нарили твої студенти й зроблю свій пошук. Більшість новин — це просто корпус переказів із запозиченнями та редагуванням, а нам треба першоджерела! Тому фокусуємося на поняттях, підберемо відповідні семантичні синоніми. Проведемо очищування на додачу. За день, будем мати якісний датасет та просторово-часовий аналіз текстів.

— Добре. Тож, от ми зустрічаємося наступного дня та розберемося, що напрацював Олекса. Я з вашого дозволу оголошую гуманітарну паузу.

Після перерви Олекса повернувся до загальної кімнати. Він багато нотував і переписував, перебираючи кращі можливі розв’язання задачі, яка щойно виникла. Врешті він покликав друзів на обговорення.

— Певно я щось зробив, — сказав він й офіційним тоном, — В ході роботи над датасетом я сформував ширші критерії, адже семантично ми говоримо про втрату функціональності, кінцеві наслідки змін, та мабуть, про взаємозвʼязок із часом. Я записав кластери новин які мають значущість. Тепер скажи, які ми візьмемо в подальший аналіз. — Він протягнув аркуш другові.

Петро почав читати вголос, — Неочікуваний вихід на нерест та танення льодовиків ми поки не будем розбирати. А от обрив звʼязку, втрата герметичності, підвищена смертність. Так. Має сенс, як і багато іншого, як от старіння цих чортових дротів на зарядках і навушниках, — продовжив він читати список, — спалах радіоактивності. — Зараз я покажу як це все на геотемпоральному графіку виглядає, сказав він беручи ручку. Згодом на карті зʼявилося ще більше відрізків з датами. Поруч із деякими з них Петро додав ще знаків.
— А що це? Числа зі ступенем? Це квадратні метри, чи що?
— Так, площа на якій відмічено щось незвичне, на кшталт несподіваної корозії, сплеску іонізуючої радіації тощо.
— А це? Ці пунктирні криві з хрестиками. Це типу орбіти супутників?
— Так, от я додав і той європейський супутник, що згадував. І ще кілька літаків.
— Дуже цікаво, але нічого не зрозуміло, промовили водночас Анатоль та Олекса, й всі в трьох звично посміялися затасканому мемові.

— Добре, я, здається, теж встиг отримати деякі результати, — відновив розмову Анатоль. В мене на сервері код обробляє усі записи, які я отримую, й автоматично порівнює з еталоном. Якщо будуть якісь відмінності він мене сповістить.
— О, схоже що ти саме отримав таку інформацію з Буенос-Айреса. З кількох тисяч записів у одному переривається звук на невеличкий проміжок часу, — деталізував Петро, — Але, це не порушення у спектрі, які ти очікував. Звук просто зникає на долю секунди, а потім починається шум ніби апаратура несправна. Трансляція цього шуму й досі триває, хоча в Аргентині зараз має бути середина робочого дня.

Анатоль подивився на годинник — Насправді зараз там за чверть шоста. Так, я міг би подзвонити Густаво. Що я почую цікаво.

На дзвінок довго не відповідали, але врешті Густаво взяв слухавку. Він говорив упереміш англійською та іспанською, можливо це через втому або стрес. Густаво розказав, що вночі зі студією сталася якась чортівня й навіть, що хтось помер. Розмова швидко закінчилася — абонентові на тому боці явно було не до балачок. Анатоль подзвонив ще одному музиці, сподіваючись що він щось чув. Так він дізнався що сталася дуже дивна історія. Студія зранку не відкрилася, бо вся апаратура пошкоджена, а охоронець зник.

Петро додав ще одну позначку десь на узбережжі Південної Америки, й підписав — “вчора 400 m2”.
— Тепер у вас є всі факти, чи можете ви висунути вашу гіпотезу для пояснення того що коїться? — спитав він.

Друзі вдавано обурилися, що даних не вистачає, та все ж почали радитися щодо рішення.

— Бачиш багато подій виникали в один і той день. Треба б якось перевірити чи збіг у часі — то тільки кореляція, чи є звʼязок. Деякі з подій відбулися на різних континентах, — зауважив Анатоль.
— От би зрозуміти, що за ефект ми намагаємося пояснити.
— Я думаю це якась сучасна зброя. Може хтось proof of concept машини судного дня тестує, — виказав припущення Анатоль.
— Ну навіть якщо так, то яка природа її дії? Ми уже знаємо що воно призводить до висушування біологічних тканин та ще руйнує електроніку.
— Може це мікроорганізми? — подумав вголос Анатоль.
— Хм, думаєш, якісь такі, що харчуються полімерами?
— Резонне припущення, вони харчуються полімерами — це виводить з ладу техніку, як от мікрофони чи кабелі зарядних пристроїв. І також здатні харчуватися живою органікою, можливо навіть якось з більшим апетитом, звідси ті кити, що частково згнили, й сухі поля з альпаками.
— От тільки епідеміологія якось не дуже проглядається — розповсюдженість занадто рівномірна. Вся планета здається покрита цятками, — заперечив Олекса. — До того ж он глянь, у нас області ураження в новіших епізодах збільшуються. Олекса хутко взяв аркуш і накреслив на ньому експоненційний графік, — на початку дрібні інциденти з сенсорами, от тут той кит — прокоментував він.
— Можна припустити, що мікроб має запрограмований термін репродукції. Це зупиняє ріст й обмежує зону ураження… А той хто розробив цю зброю свідомо застосовує її так, щоб не виділятися за географічною ознакою, — Олекса не відповів, й Анатоль продовжив міркувати. — Біологічна зброя пояснює одночасно й біодеградацію й вихід з ладу техніки й цю експоненту у масштабі ефекту. Звісно поки що ми просто спекулюємо на фактах.
— Краще що у нас є, але це ж тільки перша гіпотеза. Але якщо тенденція продовжиться наступне ураження може знищити величезне місто… Думаю попереду ще будуть відкриття у цьому апокаліпсисі, — погодився Олекса, йдемо до Петра.

Як і очікувалося, перше припущення не витримало спільного обговорення. Друзі не змогли пояснити, як саме мікроби потрапили на давно запущені супутники, і як вони дочекалися активації аби збіглися у часі з інцидентами на Землі. Втім, це було не головне. Усі погодилися з зауваженням Петра, що альтернативні пояснення навіть не перевіряли. Всі заварили собі по філіжанці Blue Mountain і продовжили спілкування, смакуючи його разом із кавою.

— А що там наша зоря? — звернувся до Анатоля Олекса, — Варто попросить Петра перевірити чи не було щось в активності Сонця, може спалахи.
— Так. Нам слід перевірити чи не було активності напередодні якихось з інцидентів у нашому списку. Втім, я не думаю що це із сонцем повʼязано. Он дивися, в нас на мапі кілька подій у геть протилежних часових зонах. От тут і тут точно ніч.

Друзі ще трошки повивчали позначки на мапі, прикинули швидкість сонячного вітру та й самого світла, щоб зазначити які відрізки часу їх цікавлять. Коли лист із датами й часом подій був підготовлений, вони передали того Петрові на перевірку.

Втім зʼясувалося, що, ні за хвилини, ні навіть тиждень до подій зі списку, вчені не відмічали надзвичайної активності Сонця. Тоді Анатоль запропонував ще раз перевірити дані. Цього разу, чи не було чогось особливого після зазначених дат, і от тут друзів чекало відкриття: майже після кожної події зі списку впродовж кількох хвилин зростав радіаційний фон Сонця, й навіть ставалися корональні викиди маси.

— Ми налетіли на аномальну зону, чи фронт якихось… “чогось”, що впливає на Сонце й на Землю. Мікроскопічні чорні діри чи щось таке, — запропонував альтернативу біологічному поясненню Олекса.
— Стривай, що за здогадка така? Якого фізичного процесу ти підозрюєш?
— Не певен ще. Але якщо дивитися на описи цих подій як лінгвіст, — він вказав на стіл з папірцями, — то там от такі спільні семантичні поля: деструкція, кінцеві стани фізико-хімічних і біологічних процесів та феномени часу.
— Може, це хтось time machine розробляє? — усміхнувся Анатоль.
— Скоріше, time accelerator. У нашому наборі немає жодного натяку на зворотний плин часу… Ох! Фальсифікацію гіпотези не зробили. — Олекса осікся.
— Ох, а датасета ж ти збирав, Олекса Юрійович! Може, пошукати ще раз? Раптом у нас і про прискорення часу факти знайдуться.

— Я провів пошук за альтернативними критеріями — от кластери новини які мають значущість. Твоє слово, — промовив через деякий час Олекса й протягнув аркуш зі своїми нотатками Петрові.
— Узагальнено ми маємо наступне: реверс при звукозаписі, відновлення матеріалів, омолодження, зниження радіоактивності, синій зсув спектра світла, — зачитав Петро. Після короткої паузи він підсумував, — Загальна якість цих даних не дозволяє зробити впевнені висновки. Новий датасет гірше проходить аналіз на маніпуляційність. Авторитет джерел не вражає. Географічні координати й часові мітки новин не мають вираженої кореляції, ані між собою, ані з попереднім датасетом.

— О, тоді гайда знов до моєї гіпотези. Сонячна система проходить фронт “чогось”, що прискорює час. Може мікроскопічні чорні діри — повернувся до свого пояснення Олекса.
— А хіба чорні діри прискорюють час? Радше сповільнюють. А от білі діри мають якось навпаки, але то така фантастика, що я зі своєю магістерською в Software Engineering туди не полізу.
— Дійсно, й доктору філології не варто б лізти. Ну я ж тому й кажу на це “щось”. Але ці “щось” мали бути помітні, — продовжив розмірковувати Олекса, — У нас он скільки телескопів і оптичних і гама і всяких… що на землі що у космосі. Хай це “щось” дрібоньке й швидке, але ж не швидше за світло. Це тільки в межах Землі пару випадків на місяць… На світловий рік за сто мільйонів таких набереться… І, можливо, навіть більше, адже наші знахідки дуже випадкові. А от в обсерваторіях спостереження безперервні… Не думаю, що астрофізики моделювали як виглядає фронт таких мікроскопічних “щось”, та це б мало бути помітне… Якщо це потік від якогось обʼєкта в галактиці, то про нерівномірності в спектрі ми б давно знали, — зрештою заперечив сам собі Олекса.
— Ми, — підкреслив це слово Анатоль, — може й не знали б, якщо ти про людство в цілому. А окремі специ можуть ретельно перевіряти свої дані, щоб уникнути насмішок, раптом розголосять, а то виявиться помилка.

Олекса й Анатоль на хвилинку примовкли, щоб обдумати, а потім подивилися на Петра.

— Що ж, — усміхнувся той, — Схоже, час вступати в гру астрофізикам. Якщо ви офіційно звернетеся в такі лабораторії, почуєте, що у них все як зазвичай. Та, якщо неформально побазікати з інженерами, дізнаєтеся про чортівню до якої ще не дійшли руки, або ось зараз почали щось намагатися полагодити. Лабораторії дійсно фіксують такі дивні “збої”, й кожен раз з червоним зміщенням. Інженери з підтримки у багатьох команд пишуть патчі до ПЗ, підозрюючи дефекти в коді, й сподіваються щось там покращити. Всі поки що певні що це їх локальні проблеми, або погані комплектуючі. По настроях відчувається, що будуть скандали. Деякі нові плати й сонячні панелі як ніби зношені.
— Ти кажеш про всі обсерваторії, прояви однакові незалежно від напрямку?
— Так.
— А зсув у синю частину спектра фіксують?
— Ні.
— То маємо два припущення — після довгої паузи промовив Анатоль, — це або A — глобальні часові аномалії по всьому всесвіті, або B — це пранк світового масштабу, втім тоді б Петро нам ці загадки не підкидав.
— Згоден, додав Олекса, — у всесвіті періодично прискорюється час, й зони такого прискорення збільшуються.
— Може, це інопланетяни розробили технологію що змінює хід часу у всесвіті?

Олекса й Анатоль в очікуванні подивилися на Петра. Той пафосним жестом дістав підготований на початку вечора папірець та передав того друзям. Вони по черзі переглянули, і один з них зачитав вголос — “Десь у всесвіті Цивілізація досягла рівня омега за Барроу та експериментує з фундаментальними константами.”
— То ми вгадали! — констатували радісно Олекса й Анатоль.
— Так це дуже близько до мого припущення. Я бачу це так: невідомі нам Вони впливають на константи у світобудові. Уявімо, що за появою нашого всесвіту, всіх цих струн, глюонів, атомів є окремі поля. Комбінації цих полів дають специфічні налаштування того, що ми звемо фундаментальними константами окремо у кожному з нескінченної кількості всесвітів. Можливо Вони сягнули того, як не порушуючи структурної цілісності всесвіту прискорити саме плин часу.
— Це магратійці! — перебив Анатоль. Петро й Олекса дивилися на нього, щось згадали й схвально кивнули. Петро підкреслено повів рукою в бік Анатоля й продовжив.
— Зміна такого налаштування впливає на весь всесвіт, окрім обмеженого магратійцями простору. Звісно, прояви дуже швидко гаснуть під впливом просторово-часового континуума. Але щоразу зробити налаштування стає трошки простіше, й прояви наростають. Тому ми бачимо цю експоненту на графіку. Коли магратійці досягнуть своєї часозатратної мети, втручання завершиться. Наприклад, вони можуть чекати випаровування надмасивної чорної діри.

Друзі погомоніли оцінюючи таке пояснення. В цілому воно здалося їм влучним. Але врешті Олекса заперечив, — Але ж, вони не можуть не розуміти що прирікають на смерть нескінченну кількість живих істот в усіх частинах всесвіту. Звісно, з їх рівнем технології магратійці заселили не одну галактику. Вони може розв’язують ультраапокаліптичну проблему, таку загрозу, що іншими способами її не подолати. Я певен — це їх єдиний шанс на порятунок.
— Як би то не було, схоже ми тепер знаємо “де всі”, підсумував Анатоль.

Подальше спілкування друзі вирішили продовжити на перекурі. Сидіти ніхто не схотів. Прохолодне нічне повітря в курилці додало друзям бадьорості. Олекса обережно відрізав шапочки у двох сигар та передав друзям, а потім по черзі асистував із запальничкою при розпалюванні. З рештою він повторив ритуал і для себе. Десь із хвилину друзі мовчки смакували дим. Потім повільно крокуючи просторим горищем, продовжили бесіду — згадували старі історії зі школи та університету. Під ногами подекуди хрустіли фрагменти скла, які не вдалося повністю прибрати. Тут до друзів долетів шум віддалених кулеметних черг й гул двигуна.
— Збивають безпілотник, — констатував очевидний факт один із друзів.
— Неймовірно, що це продовжується навіть зараз, правда ж? — банально підтримав репліку інший.
— А ці вікна теж дрони того? — спитав Анатоль, підсвітивши вікно у стелі своїм налобником. Він повернувся до Чернівців тільки на кілька останніх днів.
— Ні, це від тих перших болідів.

Всі стояли мовчки, задерши голови й потягуючи сигари під акомпанемент зенітних черг. Тиждень тому, як тільки стало ясно, що після першої серії болідів прийдуть наступні, більші, Анатоль повернувся зі столиці додому. Поза успішною карʼєрою, ще зі школи, в нього не було друзів крім цих двох. В Олекси лишився тільки старенький батько, що іноді впізнає сина й дуже радіє. Той зараз спить, а як прокинеться то є доглядальниця. Дружина Петра з донькою пішла до сестри, а чоловіка відпустила пограти в рольовки як в давнину — вигадувати інші реальності.

Повернутися до конкурсу: БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – Вижити в очікуванні кінця світу
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Принцеса на кладовищіНаступний запис
НАСТУПН.
Правильне рішення
Ще є трохи часу: 3 коментаря

Oleksandr M. :
22 Березня, 2025 о 14:57
Задумка вкрай цікава (букет задумок), і сюжет, відповідно, теж. Але реалізація здалася сируватою, недовареною. Спробуйте, авторе, перечитати цей твір з часом, на холодну голову, відтак знайти спосіб чіткіше розгорнути – прожувати – думки, розбавити стіни діалогів художніми описами й ліричними відступами. І звести до мінімуму (або роз’яснити) технічну термінологію, з якою пересічний читач, найімовірніше, незнайомий, тому швидко почне позіхати, або перелізе з вашого твору у гугл і, може, не схоче вертатися.
Успіхів і натхнення у творчості, авторе