Заголовок

Миколай ійшов крізь сніг та хуртовину. Тонесеньку гірську стежину давно вже замело білявими сніжинками, що, сплітаючись у любовному танці одна з одною, формували товстий білий покрив. Тут подекуди виднілися сліди місцевого звіриння, що по старій пам’яті ходило стежкою.

Святий пан Чорт також перебував сьогодні в подобі звіра. Се було Його Царство, де він мав право як давати, так і забирати. Обдаровувати й карати. Нагороджувати й убивати. Сьогодні він ійшов за останнім, зібрати цьогорічну криваву жатву, аби увесь наступний рік нести благость віруючим. Хоча чортову дюжу років назад саме сюди він приніс свої дари.

Старий полишив дерева позаду, зупинившись на межі між лісом та пеньками, що лишилися після промислу місцевих. Вдалині курився димок від хатів, що сховалися поміж пагорбів, змішуючись із туманом, що повільно підповзав до села. Долунали звуки різдвяних святкувань. Судячи з усього, Його Діти вже були там, у Підзахаричах.

Його Діти. Сироти, що їх звичний люд кликав циганчатами. Ті, кого він врятував від морозів та голодної смерті, вдихнувши нове життя. Тепер ці діти виросли, й стали справжніми ромами.

Перетнувши Черемош, Святий Микола, врешті, увійшов до цього буковинського села, повного грішників. Так-так, саме вони, в своїй невпинній жазі до наживи, насмілилися зрубати Дерево Світів цього краю, старезну тисячолітню смереку в центрі села, прискоривши свою агонію. А після руйнування Іґґдрасиля наступає Рагнарьок.

Його копита вицокували по зледенілому снігу. Його кошлата темно-коричнева постать наближалася до пенька, де зібралися на святкування місцеві, розважаючись із Його Дітьми. Його роги випромінювали гіпнотичне сяйво, змушуючи місцевих заклякнути на місці. Ув іншій, людиноподібній, формі, це була би корона, що світила німбом. Адже це було його Царство. Та зараз, у формі Звіра, це були роги.

— Малих збережіть, вони ніц не зробили, — промовив, і Його Діти похапавши дітлахів, зникли в густому тумані, що вже проникнув у село, заповнивши його вулички й зануривши Підзахаричі в напівморок.

У різних місцинах його кликали по-різному. На заході величали Крампусом, так, ніби він і Миколай то є різні сутності. Але ні, вони були одним, як медаль, що має дві сторони, як Господь і Диявол. Тут люди були розумнішими, і знали, що це Святий Микола і дарує, і карає. Розумнішими, не мудрішими.

На ранок малі Підзахарченки узріли результати кривавої жатви, й поховали рештки своїх батьків, а смерековий пень пустив свіжий пагін. Ніколи знову вони не займалися лісовим промислом.