Заголовок

– Я його тут не залишу! Дозвольте мені забрати Фатума із собою! – на цю картину було боляче дивитися. Дивне створіння на двох лапах тримало мене щосили й вмивало мою темну гладку шерсть своїми слізьми.
– Обіцяю, ми зараз повернемось за котом, але тільки після того, як ти спустишся з нами! – людина у рятувальній формі остаточно забрала мого господаря. Вогонь підходив усе ближче і ближче, нахабно насуваючись на мої чистісінькі лапки.
– Не на того йдеш, бовдуре! – я швидко вибіг з кімнати в якій провів більшу частину свого життя. Полум’я захопило майже весь простір квартири. Потрібно було щось вирішувати: або чекати на порятунок, або стрибнути з балкона та приземлитися на лапи. Велика відстань. 8 поверх. Пару кроків. Я не відчував під лапами підлоги. В мене ще лишилось 7 життів. Щоправда, мої господарі.. їх не було. Було чутно лише звуки пікання машин, в яких завозили покалічених людей. На душі було дуже неприємно. Не скажу, що я, холодна за натурою істота, протягом життя дуже хвилювався за людей… але сьогодні я співчував їм. Важко було приховати жаль, коли дивишся, як сусідка, яка полюбляла мене гладити, тепер плаче над тілом своєї нещодавно народженої дитини. Розуміючи, що тут місця вже мені немає, я пішов далі. Але давайте усе спочатку. Я – Фатум. Жив я у Кривому Розі протягом дев’яти років. Життя у мене було спокійним до цього пекельного дня. 31.07.2023. Як зараз пам’ятаю ті крики відчаю та неможливий біль. Ми, коти – емпати. І на нас відображається кожна маленька зміна в емоційному стані людей. Уявіть, що ми відчуваємо, коли відбувається смерч з емоцій. Я направлявся в даль, без розуміння, що буде далі доти, поки не почув сильний гавкіт. Я заховався. Котячий писк. Велика зграя собак присунула до стінки маленьке руде кошеня:
– ГЕТЬ ЗВІДСИ! – своїми розмірами я б не здивував великих покидьків, але ефект неочікуваності спрацював ідеально. Собаки в непорозумінні утекли, а я, взявши кошеня зубами за шкіру, щосили побіг. За нами був «хвіст» і навіть попри мою витривалість та швидкість, кінець був неподалеку.
– Швиденько підіймаємось на вверх! – запищало руде кошеня, побачивши наскільки близько біля них був лідер зграї.
– Ти ж ранений!
– Залізти вже я точно зможу! – я швидко заліз на саму верхівку дерева, одночасно допомагаючи залізти малому. – Що пропонуєш робити далі?
– Ми мусимо перестрибнути з цього дерева на дах сусіднього будинку.
– Ти з розуму зійшов? Тут величезна відстань! А ще, у тебе зламана лапа!
– То краще лишити себе на вечерю собакам? – роздратовано м’явкнувши, я стрибнув на дах. В себе я то вірив, а що казати про малого… такий недосвідчений, молодий… ще й пообіцяв мені, що усе прорахує. Зробив із себе Ейнштейна. І ось… я бачу цей сміливий стрибок. Невже у нього вийшло? Малий усміхнувся мені.
– У нас все вийшло! Ми живі! – в цю ж хвилину він падає з даху. А я, сміючись з його незграбності, піймаю його зубами та підіймаю на поверхню.
– Ти щойно сміявся! Ти що вмієш усміхатися?
– Де? Такого не було, — я знову зробив серйозну морду і запитав: – Яке твоє ім’я, малий?
– Я – Харків. Мене назвали на честь міста, в якому я народився.
– Але що ти робиш тут… на Дніпровщині?
– Там довга історія, але якщо коротко, то намагаюсь допомагати людям. Хорошим людям. Тому і постраждав трішки. Але то таке, — малий обдивився мене з усіх сторін і продовжив, — ходімо зі мною. В цьому будинку живе моя знайома з Конотопу і там я усе тобі поясню.
З даху ми зійшли сходами вниз. Харків повів мене в комфортну квартиру, трохи схожу на ту, в якій колись жив я. Там ми побачили молоду особину, років шістнадцяти, яка збирала посилки військовим. Побачивши, що там немає того, кого нам потрібно, ми пішли в іншу кімнату, де на подушках лежала доволі гарненька білосніжна киця і худенький кіт.
– До речі, я забув попередити, що Велізара – фамільяр. Тому краще її не злити.
– Постараюсь. А хто це біля неї?
– Сам не знаю, — поки ми ближче підходили до котів, Велізара радісно м’явкнула і скрикнула:
– Моє сонце прийшло! Харкове, як я щаслива тебе бачити! – потім її погляд перемикнувся на мене, — Я – Велізара, а ви – Фатум, так?
– Так, —
Мене трохи здивувало, звідки вона могла знати мою кличку, але, згадуючи слова Харкова, я вирішив промовчати.
– А це — Гліб! – вона привітливо показала лапою на свого товариша, — Він відомий тим, що врятував малюка з-під води, коли зруйнували Каховську ГЕС і все затопило. Він неймовірний плавець і його вміння нам точно стануть у пригоді.
– Я теж не прийшов із пустими руками. Соромно це визнавати, але Фатум мене сьогодні вдвічі врятував… я йому життям винен. Він надзвичайно швидкий, сильний і сміливий. Хотів і я б таким бути…
– Навіщо бути кимось, якщо у тебе вже є сильні сторони, яких немає ні в кого? Впевнена, що ні одному коту в нашій країні не характерні така кмітливість та гострий розум, як у тебе.
– Швидше до теми, Харкове, кажи усе, що хотів розповісти.
– Ми придумали план, як здолати ворога і допомогти нашим ЗСУ!
– Це він придумав, — прошепотіла Велізара.
– Для його реалізації потрібні усі ваші сили, тому, щоб у нас усе вдалось і Україна перемогла, ви мусите бути в ньому залучені, — кожен з нас, розуміючи, що втрачати вже нічого, погодився на цю авантюру. – Так ось, розповідаю те, що я придумав. Велізара клонує своє тіло близько мільйон тисяч разів і бере на себе усю увагу ворогів. В сусідній країні настає котяча епідемія. Але важливий момент: сама Велізара знаходиться тут. Гліб слідкує за кількістю кораблів у морі й завдяки еліксирам хазяйки Велізари, збільшується у розмірах, стає броньованим та відтягує зубами усе вороже до росії. Я в цей час знаходжусь на літаку та розсипаю над усією чужою країною порошок «Зменшення». Коли всі люди, які знаходяться там, стають меншими за комарів, ти, Фатум, береш мотузку й обмотуєш їх усіх надзвичайно швидко. Після цього Велізара користується своїм даром телепортації та дає нам коробку. Ми запихаємо маленьких людей в коробку й усе! Діло вирішено, країна врятована!
– А як щодо тих ворогів, які у нас, в Україні?
– А їх вже залишимо на ЗСУ. В них я ніколи не сумнівався, — я теж в них безмежно вірив. Так само як і в нас.
– Тоді чому ви розлягалися тут? До роботи. Все-таки, країна потребує нашого порятунку! Але перед цим, Слава Україні!
– Героям Слава! – крикнули усі в один голос та вирушили здійснювати план. Пізніше, кожному із котячих вручили нагороди за порятунок країни та дякували за виконану місію. Це була справжня котяча перемога!

Повернутися до конкурсу: КОТИКИ FOREVER
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Сигнальні янголиНаступний запис
НАСТУПН.
Як Мурка світ врятувала
Фатум або котяча перемога!: 4 коментаря
Оксана Пасічник :
4 Серпня, 2023 о 22:55   (Редагувати)
Миле оповідання, дякую!

1
Відповіcти
Мурмурандо :
4 Серпня, 2023 о 17:58   (Редагувати)
Гм, я подумав, що порошок подіє лише на людей і мільярд котів їх потім поїсть. Та нехай! Ще б потруїлись раптом. Чудова казка! Дякую!

0
Відповіcти
katrinekolesnik :
3 Серпня, 2023 о 18:06   (Редагувати)
У автора є невелика плутатина з часовим проміжком: то у минулому, то у теперішньому розповідає котик.
Але загалом непогано. Хороші котики)

0
Відповіcти
Автор твору :
3 Серпня, 2023 о 23:02   (Редагувати)
Дякую дуже, що підмітили ♡ Вчуся:)

0
Відповіcти
Залишити відповідь
Увага! За умовами конкурсу ми приховуємо автора конкурсної роботи до завершення голосування. Тому, будьте уважні, коментуючи власну конкурсну роботу, і не розкривайте іншим, що ви їі написали.
Ви увійшли як veronikapan13@gmail.com. Вийти?

Надіслати цей коментар без приховування авторства.

Я усвідомлюю, що в разі розкриття авторства понесу відповідальність згідно з умовами конкурсу!

Коментар

Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Сигнальні янголиНаступний запис
НАСТУПН.
Як Мурка світ врятувала
Мої замовлення
КОНКУРСИ у 2023р.
Січень
Лютий
Березень
ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ – Фантастичні рослини і як з ними жити
ОПОВІДАННЯ
Квітень
Травень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Червень
ПОЧАТОК ШЛЯХУ – Фантастичні повісті у віковій категорії янг-едалт
ПРИЙОМ РОБІТ
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Липень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Серпень
МІНІАТЮРИ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
КОТИКИ FOREVER – Фантастичні мініатюри
1 ТУР
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Вересень
ПОВІСТІ – САМОСУД
Жовтень
ОПОВІДАННЯ
Hightech vs Lowtech
ПІДГОТОВКА
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Листопад
ОПОВІДАННЯ
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Грудень
МІНІАТЮРИ – НОВОРІЧНИЙ
ОСТАННІ КОМЕНТАРІ
Olgaf до КОТИКИ FOREVER
Ганна до Котриця
Автор твору до Час годувати… котів
Мурмурандо до Сюрприз
Fantaser до Хвости та кілти
Автор твору до Механік і його кіт
Ганна до Механік і його кіт
Автор твору до Сюрприз
Мурмурандо до Тададідан віравам кутіроотолі!
Автор твору до Купіть кактус!
Автор твору до Купіть кактус!
Наші друзі:
Попередній
Далі
(c) ЛІТавиця – 2020-2023

Контакти

Форум

Політика конфіденційності

Умови публікації

Правила форуму

Приєднуйтесь до ЛІТавиці у соцмережах!
Facebook
Telegram
Instagram
Youtube
ПОШУК
Пошук: