Заголовок

Тут ми підходимо до питання: чи мусить письменник мати гуманітарну освіту? Вживаючи саме це слово, відповім – ні, не мусить. Навпаки, про свої життєві досвіди та мрії краще б вміло розповісти в наш час більше людей, ніж є, й менше б орієнтувалися на самих тільки лідерів думки та володарів почуттів. Розвиток блогерства, що почався десь на початку 2000-х, насправді, заклав основи для цивільного висловлювання внутрішніх світів у світ зовнішній, й це прекрасно. 

Бо колись ми всі розповідали історії. Навколо первісних багать у печерах. Правдиві та уявні. Й це поєднувало нас, розвивало. 

В світі ж, де проводиться риска між читачами, яким писати заборонено, й авторами, які миропомазанні на виключне право писання, деградує особиста воля людини. Можливість мати цінну думку зміщується з усіх кваліфікованих громадян на тих, хто кваліфікований в написанні думок, й так породжується своєрідне поле для маніпуляцій свідомістю: через публіцистику, художні книги, а врешті решт, й наукові. Згадаймо СРСР, де приписками від цензорів рясніли мало не книги з куховарства.

Тобто, писати дозволено будь-кому, в будь-якому віці. Ви можете ще не дійти до того моменту, коли настане час отримувати вищу освіту, а вже почнете писати. Тому теза “писати можуть тільки гуманітарії” є штучною, якщо раптом десь вона з’явиться на вашому обрії. А вона інколи трапляється, бо пиха є однією з поширених людських вад, й кожному хочеться почуватися краще за інших.