Заголовок

з запеченими овочами, а трохи далі – кілька кухлів з узваром і ще одна хлібина, трохи менша і світліша.

– Братику, ти весь мокрий! Що сталося? Ти так раптово рвонув до води, ти щось забув на березі? Хліб вже майже вистиг… – Дівчина схвильовано підскочила до Калдая і, продовжуючи торохкотіти, почала знімати з нього мокру сорочку. – І де твої чоботи? Та що з тобою?!

– Я… Я щось забув. Здається, щось важливе. Я хотів отримати натомість щось безцінне. Не знаю, чи отримав. Але тепер я хочу їсти. – Хлопець відкинув турботливу руку дівчини і зробив кілька хитких кроків вперед, до запашного хліба. – Мене звати Калдай. Я тут живу. А ви хто такі? Я маю вас памʼятати?