Заголовок
Перейти до контенту
ЛІТавиця
Творче об\’єднання
0 0,00 ₴
24 Березня, 2026Гей, ти спиш?
Повернутися до конкурсу: ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
– Гей, ти спиш?
Я розліпив очі, почувши в голові тягучий голос. Очі розліпив, та це нічого не дало – й надалі навколо, неначе важка ковдра, висіла темрява. Тільки розгойдування на хвилях мого плота нагадувало про те, що я й дось десь посеред моря.
– Йди до біса! – грубо відповів я. Цяцькатися з потворою не було жодного бажання.
Пекло обвітрені губи.
– Ти не в гуморі? – засміявсь голос у голові.
Я не відповів. Спілкуватися було небезпечно. Ми це проходили.
Найбільш привітним до ЦЬОГО з нас трьох був Мар’ян. Він намагався зрозуміти чим є ця аномалія посеред моря. Це було, може, три дні тому. Розмовляв з темрявою. Сміявся. Жартував. Плакав. А потім встав з плота і зробив крок у темну воду. Без жодного слова чи крику. Просто як камінь пішов на дно.
Богдан, досвідчений матрос, ставився до голосу з насторогою. Від самого початку, як ми опинилися на плоту після того, як наш дослідницький корабель спалахнув пожежею, немов факел. Він майже не розмовляв з ним. Вчора (гадаю, що це було вчора, хоча важко було оцінити час серед темряви) Богдан сказав, що розмовляв зі своєю дружиною. Мало, що окрім нас двох нікого більше на плоту не було, тай його жінка померла років 15 тому. Я намагався переконати Богдана, що це Море так діє на нього, та було марно. Сьогодні зранку я знайшов Богдана на краю плота з порізаними венами.
– Чуєш? Не мовчи! – голос проникав у самісіньке нутро. – Знаєш, як тут нудно? Навколо на сотні кілометрів жодної живої душі!
– Відчепись! Я бачив, що трапляється з тими, хто не проти побазікати з тобою!
– Ти про своїх друзів? Таак… З ними було весело!
– Дуже весело! Ти вбило їх, тварюко!
Я гнівно стис кулаки.
– Слухай, чому ви, люди, так боїтеся померти? Це ж ваша природа! Народитися, розмножитися і померти! – Море явно бавила ця розмова, – навіть ваша релігія каже, що після смерті на вас чекає життя вічне!
Я замовчав. Забагато розмов. Бракувало теж поїхати дахом, ведучи теологічні розмови з ЦИМ. Хоча, можливо, було б і на краще, якби я збожеволів.
Страшенно хотілося пити. Води у флязі залишалося трохи менше половини. Десь на краю плота, де все ще лежав Богдан, певно, можна було знайти його флягу. Та наближатися до тіла не хотілося.
Дивно, та зовсім не було холодно. Попри те, що на мені була тільки сорочка і льняні штани. Я навіть не встиг закласти бути, коли спалахнула пожежа на “Академіку”. Зазвичай в цих широтах в цю пору року вночі ще трапляються приморозки. А зараз, по відчуттях, було градусів 20.
Чутно було, як хвилі штовхають дерев’яний уламок, на якому я лежав, хоча жодного вітру не було. Гулкий моторошний звук дуже дратував.
– Агов, в тебе є дружина? – знову відізвалося Море.
Я не відповів. Так, в мене була дружина. Олександра. Останнім часом ми рідко бачились – все через мою роботу. Я зникав на місяці десь серед високих гір. Чи в густих лісах. Або, як зараз, посеред морських хвиль. Управління завжди знаходило місця, які потребували “докладного дослідження надзвичайної природи явища”, хоча в більшості випадків ми нічого не знаходили.
Ми були одружені з Сашею 13 років. Але дітей в нас так і не появилося. Численні дослідження, які мені вдалося вибити через Управління, нічого не дали. Причина безпліддя залишалася загадкою. Тож дітей не було. А може, тільки поки що? Якщо я виберуся з цієї халепи.
Та відповідати Морю я не став. Але Морю це було і не потрібно, щоб продовжити мене колупати:
– Але ж ти мовчун! – голос засміявся. – Знаю, що в тебе є дружина.
– То навіщо тоді питаєш? – не витримав я.
– Нудно. Поговорити хочу.
Я продовжував мовчати.
– Вона в тебе красунечка! Чекає на тебе? Як думаєш?
Я стис зуби. Потворне створіння. Чи що воно там таке.
– Ти давно її не бачив, так? – голос став тихішим, майже лагідним.
Я заплющив очі. Хотілося закрити вуха, щоб не чути цих знущань. Та це не мало жодного сенсу.
– Поранками вона з кавою виходить на балкон. – продовжив голос, – вглядається в пильну дорогу, чи ти не йдеш часом з зупинки.
Я різко сів.
– Замовкни, – прошипів.
Хвиля легко вдарила о пліт.
– Вона думає, що ти повернешся.
– Замовкни! – я підвищив голос.
– Не кричи, – тихо сказало Море, – Саша не любить, коли ти злишся.
– Замовкни…
– Котю, припини! – пролунав голос дружини десь скраю плота.
Я завмер. Серце вдарилося об ребра так, що перехопило подих. Ця потвора забагато знає. Це не могла бути моя дружина. Я ще був в стані тверезо мислити.
– То подивись сам! Це вона! – Море знову заговорило своїм скрипучим голосом, – зазирни до води!
– Йди до біса! – я переборов себе і знову ліг.
Я заплющив очі.
Не слухати.
Не думати.
Просто заснути.
Хвилі тихо билися об пліт. Зовсім поруч – ледь чутний плескіт. Скрип дерева.
– Впертий… Я почекаю!
Час тягнувся повільно. А може, його вже не існувало. Хто зна?
Я намагався рахувати удари серця. Збивався. Починав знову і знову.
Щось торкнулося моєї руки. Я різко розплющив очі. Навкруги темрява. Глуха і безкрая.
Вода. Просто хвиля.
Я лежав на краю плота. Занадто близько води.
Повільно, дуже повільно, я підтягнув занімілу руку до себе.
– Холодна? – поцікавилося Море.
Крижана. Та відповідати я не збирався.
– Ти ж відчуваєш, – тихо продовжило воно. – Ти вже близько.
– Замовкни… – прошепотів я.
– Здається, я знаю твоє улюблене слово! До речі, Саша теж тут! – голос ставав дедалі веселішим, – передає тобі привіт!
– Котю, ходи до мене! – покликала дружина з темної води.
Я закричав. Щосили. Матюкав то кляте Море як тільки вмів. І тих, хто мене сюди відправив. Дійшов, навіть, до Управління.
Море мовчало. Та я відчував, що воно посміхається.
Натомість я почув з іншого краю плота знайомий хрипкий голос:
– Чого ти кричиш?
Я повільно повернув голову в сторону голосу. Там хтось сидів та наближатися до нього мені не хотілося аж ніяк.
– Мар’ян?.. – мій голос зірвався.
Він мовчав кілька секунд.
– Так це я…
У мене похололо всередині.
– Ти… ти стрибнув…
– Я? – він тихенько засміявсь, – та ні…
Пауза.
– Це ти мене штовхнув.
– Брехня… – прошепотів я.
– Ти стояв поруч, – спокійно сказав Мар’ян, – пам’ятаєш?
У моїй голові щось клацнуло.
Я дійсно стояв поруч.
Мар’ян говорив із темрявою. Чи то плакав, чи то сміявся.
Я тримав його за плече. Намагався заспокоїти.
Здається.
– Ти сказав, що там у воді є відповіді, – продовжив мій друг, – що я повинен подивитися.
– Ні… Що ти таке кажеш?
– І я подививсь… А потім ти мене штовхнув…
Я не пам’ятав, щоб я щось таке говорив. Тим більше щоб я штовхав друга до води. Чортівня. Кляте Море грає зі мною. Я встав на карачки та поповз в сторону, звідки лунав голос дослідника. Та його там не було. Там взагалі нікого не було. Ба більше – тіло Богдана теж зникло.
– Шукаєш когось? – голос в голові відверто насміхався, – твої друзі тебе залишили!
– Це ти їх вбило! – я гнівно бахнув кулаком по дерев’яному плоту.
– Впевнений? Чи може це ти одного зарізав, а другого втопив?
– Маячня!
– Ти ж хворий на голову! Через це і дружина від тебе пішла!
– Що? Що ти верзеш? – я взагалі перестав розуміти, що є правдою, а що брехнею.
– Залишила тебе назавжди. І ніколи не повернеться. Хіба можна жити під одним дахом з психом, що погрожує тобі ножем?
ЦИК.
Перед очима виникла картина, ніби хтось прокрутив ручку фільмоскопа.
Я сидів удома, у тісній кухні, де світло люстри падало на стіну дивними кольоровими плямами. На столі лежав ніж, його лезо блищало холодно, загрозливо. Я відчував, як руки тремтять, як серце шалено б’ється в грудях.
На стільці навпроти сиділа Саша. Гарна, як завжди. Темне волосся спадало їй на плечі, трохи розкуйовджене, ніби вона щойно встала з ліжка. Улюблена жовта кофта з плямою від фарби на рукаві – пам’ятка про давнішній ремонт.
Її очі були порожні, сповнені холодної відстороненості. Вона дивилася на мене. Вона не боялася. Вона ненавиділа.
Саша мовчала. Так голосно мовчала, що мені фізично було боляче. Мої пальці стиснули ніж міцніше. Хотілося штурхнути її. Хотілося пити.
“Вбий!”
Саша нахилила голову і посміхнулася зверхньо.
“Вбий!”
Плями на стінах почали танцювати хороводи.
“Вбий її!”
Мій розум захлинався.
– Цього не було! – я закричав. Так голосно, що зірвався на хрип.
ЦИК.
Кухня зникла.
На губах з’явився теплий металічний присмак. Певно пішла кров носом.
Наступний кадр 35-мм перфорованої плівки.
Я стояв посеред машинного відділення корабля і поливав з порожньою каністрою в руках і дивився, як полум’я розповзається по дерев’яних перекриттях.
Було дуже цікаво спостерігати за тим, як червоніє метал, спалахують дроти та тріщать підпірки палуби. У вогні зникають деталі приміщення. Я розвернувся і вийшов у двері.
ЦИК.
Богдан лежав скраю плота. Спав. Я дуже чітко бачив кожну деталь його обличчя. Я витягнув богданового ножа з його торби, що лежала поруч і посміхнувся.
СТОП.
Цього не було!
ЦЕ НЕМОЖЛИВО!
ЦИК.
“КІНЕЦЬ”
Пліт розгойдувався на хвилях. Я витер носа. Руки тремтіли. Відкрутив фляжку. Хотів напитися. Та вона виявилася пустою. Я не пам’ятав, як випив рештки води.
– З тобою весело! – голос в голові.
– З ним завжди весело! – голос Богдана з темряви.
– Не весело! Він покидьок! – Саша.
“Вбий її! Штурхни її ножем!”
Я заплющив очі та затулив руками вуха. Голоси лунали звідусіль. Злість. Страх. Пустка.
Спіралями стискали мене. Викручували з мене залишки розуму. Язик прилип до піднебіння.
Щось важке вдарилося о край плота. Дошки під мною здригнулися. Я завмер. Темрява дихала зовсім поруч. Пліт почав нахилятися. ЩОСЬ виповзало на нього. Повільно, безшумно. Запах гнилі.
По шкірі побігли мурахи.
– Біжи! – раптом пролунав крик. Не Моря. Не темряви. Це була вона – Саша. Голос її розрізав темряву: – Біжи!
Я підстрибнув на ноги, не вагаючись. Пліт хитнувся під моєю вагою, скрипнув. Я полетів вперед мокрими дошками.
Вода накрила мене раптово, крижана, безжальна, поглинула все навколо – запах солі, холод, темряву, голоси, навіть ЇЇ крик.
Я парив. Серед темряви. Тіло перестало слухатися. Я не відчував ні рук, ні ніг, лише дивну легкість, що розтікалася всередині, витісняючи страх. Не було ні верху, ні низу.
Темрява навколо майже непомітно рухалася. В ній почали проступати контури – невиразні, текучі. Наче обличчя. Силуети. Вони дивилися на мене. Чекали. Слухали.
Темрява дихала. І я дихав разом із нею. Заплющив очі.
– Гей… ти спиш?
Я розліпив очі, почувши в голові знайомий тягучий голос.
Повернутися до конкурсу: ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Око ВериталіїНаступний запис
НАСТУПН.
Кеш Господній
Гей, ти спиш?: 10 коментарів
sosnitskiyvolodymyr :
12 Квітня, 2026 о 16:41 (Редагувати)
Гарна оповідка. Мені сподобалася. Немає чого додати, крім того що я не певен що зрозумів кінцівку, але враження це жодним чином не псує.
0
Відповіcти
Весна :
30 Березня, 2026 о 12:04 (Редагувати)
І викладення тексту і задумка – ВАУ!
Зичу успіхів на конкурсі!
0
Відповіcти
Автор твору :
30 Березня, 2026 о 14:02 (Редагувати)
Дуже дякую! Такі коментарі надихають)
0
Відповіcти
Той-Хто-Шукає-Забуті-Сни :
25 Березня, 2026 о 14:03 (Редагувати)
Авторе, вітаю!
Плюси: цікавезна сюжетна задумка, що по-суті є головоломкою.
Мінуси: дуже багато незрозумілого, особливо фінал.
Загальні враження: парадоксальне відчуття роздвоєності. З одного боку дуже сподобалося, а з іншого – хотілося би більшої ясності, бо цей пазл можна складати кількома способами.
1
Відповіcти
Автор твору :
25 Березня, 2026 о 14:09 (Редагувати)
Дякую за відгук! Власне, такий був задум – щоб кожен пробував розв’язати цей пазл як йому заманеться)
1
Відповіcти
Той-Хто-Шукає-Забуті-Сни :
25 Березня, 2026 о 21:52 (Редагувати)
Якщо все так і було задумано – то ви добилися свого!
Велике прохання: не забудьте після конкурсу розповісти мені, який варіант розв’язку пазла особисто вам найбільше подобається, а який вважаєте найвірогіднішим!
1
Відповіcти
Автор твору :
25 Березня, 2026 о 22:05 (Редагувати)
Авжеж відпишу)
1
Відповіcти
Закохана :
25 Березня, 2026 о 11:56 (Редагувати)
Це такий просто-таки хорор.
1
Відповіcти
Автор твору :
25 Березня, 2026 о 14:02 (Редагувати)
Настрій був такий)
1
Відповіcти
Автор твору :
25 Березня, 2026 о 22:03 (Редагувати)
Авжеж відпишу)
0
Відповіcти
Залишити відповідь
Увага! За умовами конкурсу ми приховуємо автора конкурсної роботи до завершення голосування. Тому, будьте уважні, коментуючи власну конкурсну роботу, і не розкривайте іншим, що ви їі написали.
Ви увійшли як Сергій Безкоровайний. Редагувати свій обліковий запис. Вийти? Обов’язкові поля позначені *
Надіслати цей коментар без приховування авторства.
( Я усвідомлюю, що в разі розкриття авторства понесу відповідальність згідно з умовами конкурсу! )
Коментар *
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Око ВериталіїНаступний запис
НАСТУПН.
Кеш Господній
Мої замовлення
Придбати книги ЛІТавиці в Португалії та Европі
КОНКУРСИ у 2025р.
ВИНОПАНК. Португалія-Україна
БАЙКИ ЩЕКАВИЦІ – фантастичні оповідання до 40тис. знаків
ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕАЛЬНОСТІ – повісті
СОЮЗИ І СОЮЗНИКИ – мініатюри до Дня Незалежності
ЛЮДИНА КВАНТОВОЇ ДОБИ – НФ оповідання до 60тис. знаків
365 новорічних слів. Те незгасиме світло
КОНКУРСИ у 2026р.
Січень
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
ЗА ЛАШТУНКАМИ РЕАЛЬНОСТІ – повісті
ВИНОПАНК
ВИНОПАНК. Португалія-Україна
ПІДГОТОВКА ГОЛОСУВАННЯ
МІНІАТЮРИ – НОВОРІЧНИЙ
Лютий
Березень
ОПОВІДАННЯ
ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – фантастичні оповідання до 40тис. знаків
ЗАВЕРШЕНО
Квітень
ОПОВІДАННЯ
Травень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
МІСЬКІ ЛЕГЕНДИ- повісті
ПРИЙОМ РОБІТ
Червень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Липень
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Серпень
МІНІАТЮРИ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
мініатюри до 10 тис. знаків
ПОВІСТІ – ПРИЙОМ РОБІТ
Вересень
ПОВІСТІ – САМОСУД
Жовтень
ОПОВІДАННЯ
ВІН – ДИЗЕЛЬ, ВОНА – СВІТЛО – дизель- та солар панк (до 60 тис. знаків)
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Листопад
ОПОВІДАННЯ
ПОВІСТІ- ФІНАЛ (журі)
Грудень
МІНІАТЮРИ – НОВОРІЧНИЙ
365 новорічних слів
ОСТАННІ КОМЕНТАРІ
Rina Mart до Міські легенди
Rina Mart до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Той-Хто-Шукає-Забуті-Сни до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
KateTish до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
ЛІТавиця до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Cофі Мара до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Віщун до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Закохана до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Закохана до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
MadGod544 до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Марія до ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Наші друзі:
(c) ЛІТавиця – 2020-2023
Контакти
Форум
Політика конфіденційності
Умови публікації
Правила форуму
Приєднуйтесь до ЛІТавиці у соцмережах!
Facebook
Telegram
Instagram
Youtube
ПОШУК
Пошук:
Сайт використовує cookie для зберігання даних. Продовжуючи користовуватися сайтом, ви даєте згоду на роботу з цими файлами.