Вальверде

– Тойво, ти ж знаєш, цей Фєдька завжди був з прібабахом… – недбало, але енергійно махнув рукою мій співбесідник і колишній однокласник Віталік.

О, я знав!

Це був 2021-й. Ми стояли на вулиці, зненацька пригріті мирним осіннім сонечком, і, звісно, лялякали про всіх можливих спільних знайомих та знайомих їхніх знайомих. Дійшла черга й до Федора. Так вже сталося, що і він, і я мали в своїй кар’єрі по три школи… і при цьому вчилися разом у моїй першій (його – другій) та третій (його теж третій). Віталік же ділив зі мною парту лише у початкових класах. 

Але не в цім печаль. А в тім печаль, що ми обидвоє знали “Феде-Вальверде” як облупленого. А лупили цього довготелесого й патлатого бороданя неодноразово і бандити, і мєнти, і літні жіночки, і юні учні найкращої спортивної школи району. А ще він якось ледь не відгріб від пенсіонерів-шахістів. Бо підійшов у самий розпал фіналу кубка Деснянського району і, пильно дивлячись претендентові в очі, вказав довгим вузлуватим пальцем та встиг промовити (доки не відтягнули): “Уряд України проводить над Троєщиною експеримент з опромінення”. 

Претендент, і, за сумісництвом, заступник голови РДА ледь не вдавився цукеркою. 

Це, звісно, потрапило в кадри місцевого “Громадського”, прихильного до його опонентів на виборах, що були осьо, на носі, восени 2021-го! Із сюжету народився спочатку мем, потім хвиля запитів на публічну інформацію, пізніше петиція, опісля – інспірований кимось мітинг під райадміністрацією. Знайшли і Федора. А той візьми і заяви: “Не дарма ж на масиві десятки анонімних антен, які є не тим, що здається (а всі мобільні оператори – це насправді СБУ-шні департаменти)”. Федір потім зізнавався, що почув звинувачення своєї сусідки в бік голови ЖБК про невідомий приймач-передавач в себе над головою, а потім екстраполював цю ідею на весь район. Розпочалася локальна пенсіонерська істерія, і було поламано десятки неідентифікованих пристроїв на дахах. Хтось зазнав великих майнових втрат… Зайве казати, що заступник голови РДА ті вибори програв, бо проти ентропії не попреш.  

– То ти чув останню байку нашого Феде-Вальверде? Виявляється, він заліплює обидва вуха пластиковими берушами, коли сідає за ноут, адже 10 хвилин в Інтернеті достатньо, щоб ZOG перезарядив наш передатчик в голові.

– Шо-шо? 

– Комп’ютерний мємас, який означає Всесвітній єврейський уряд. 

– Я чув, він зараз всім каже: “Не їжте чорний хліб – через нього кордіцепс хоче заволодіти людськими тілами та влаштувати армагедон”.

– Покажіть мені того, хто дав йому погратись в Last of us, – гаркнув Вєталь, і ми разом загигикали.

У кожного в компанії є дивакуватий суб’єкт, про якого більше історій, аніж тостів на весіллі. Але не у всіх серед знайомих є справжній мисливець на маніяків. Цим, як і багатьма іншими захопленнями, Федір насолоджувався у вільний від кур’єрської діяльності час. А чим ще зайнятися у власній однушці, коли за тобою не наглядає ані мама, ані сестра, ані жінка, ані дочка? Підозрюю, батьки відселили його на віддалений спальник саме для того, аби лише спекатися цього шаленого мислителя та активіста.

Друг Віталіка розповідав йому, що якось допоміг Феде-Вальверде для чогось занести в хату три важкі автоакумулятори. Після цього хлоп вийшов звідти в повному шаленстві. “Уяви собі, на кімнаті написано “Особливі зв’язки!” Він не дуже хотів мене туди пускати, але десь присісти і видохнути треба було, – казав друг, – а там… Цілу стіну перетворено на проектну дошку з сотнями об’єктів і силою-силенною ниток між ними”. Федір сказав йому, що ось-ось вирахує надзвичайно небезпечного хижака: “В Києві діє суперманьяк, який спочатку виховує маньяків, а потім сам же і випускає їх в люди. І після цього полює на них. Тому щороку кількість закинутих кедів на дроті вулиці Волоської біля колишньої Брітіш Кансіл лише росте. Це його фетиш”.

Якось я його побачив, чимчикуючого зі своєю незмінною сумкою Glovo в бік мого будинку. Над нами намотували кола кілька чорних крилатих силуетів.

– Феде, Істина поза Межами Досяжного! – гукнув я йому в спину.

– А ти як думав! – навіть не обертаючись відказав він. – Чи знав, що київські ворони мають свою цивілізацію телепатів? Якщо хтось образить одну, то за неї мстяться всі. Вже днями загинуло троє. Офіційно, захлинулися блювотою, а насправді – послідом.

Для чого він це ляпнув!? Я тепер став боятися всіх вранових…

Також весь масив знав, що у цього ходячого розносника параної, паніки та істерики є проблеми в комунікації з кішками. Він казав, що коти – то агенти єгипетських спеціальних служб – там навчилися котячому спіритизму і тепер слідкують за всіма вулицями планети. 

Власне, ті, хто хоч трохи знав Федора, зовсім не дивувалися тому, що він в якийсь період намагався уникати будь-яких американських технологій. Ніхто його не спитав, чому. Але Феде не був би Феде, якби сам би не оголосив причину. Виявляється, Джобс, Маск, Тіль і Гейтс живуть лише завдяки мікропилососам ментальної енергії всього людства, вбудованим у смартфони, ноутбуки та електромобілі. Раніше, на його думку, з ними було простіше – вони просто пили звичайну людську кров.  

Напередодні Повномасштабного вторгнення Федір заявив Віталіку:

– Росіяни намагаються діяти на нас духами, яких перехоплює ПДО, тобто противодушна оборона. 

– Протидуховна варта, треба казать, – виправив його уже звиклий до всього Віталік.

– Точняк! – погодився Феде-Вальверде.

А потім невдовзі після 24 лютого він зник. Раптово, наче цукор, розчинився в мутному чаї екзистенційної війни. Ніхто не знав, що сталося з героєм нашого часу. Без нього на масиві стало якось тоскно… І лише випадок дозволив мені привідкрити завісу таємниці.

На початку літа 2026-го, коли у наших ворогів почали йти із димом по вітру склади Wildberries, я випадково вмикнув на Youtube репортаж. Показували вулицю якогось напіврежимного російського містечка, де вкотре здійнялася неконтрольована паніка, і тубільці перейшли до вуличних бунтів, тотально перелякавши місцеву владу. 

Так от, в кадрі згори літали круки. А за спиною кореспондента, який щось збуджено белькотів під час свого синхрону про шпигунство та ворожих агентів впливу, йшов до болю знайомий патлатий силует із кур’єрською сумкою за плечима. 

Йшов і комусь у небо погрожував довгим вузлуватим пальцем…