Монстр

Ніч стелила покривало, та вмикала ліхтарі, що тепер дивилися на безлюдну вулицю

Я вже кілька тижнів дивилася за квартирою одного багатія,очікуючи коли настане час ікс і я матиму змогу взяти скарби, що чекали мене всередині.

Я вже потирала руки, відчуваючи смак наживи.

І сьогодні вимкнула сигналізацію за допомогою новомодного гаджета, купленого напередодні в магазині.

Мій товариш Андрій Гайсин, якого я називала просто Гайс, спав у мотелі.

Я всміхнулася уявляючи обличчя товариша, коли я прийду з здобиччю.

Врешті – решт я варта більшого, ніж просто ролі напарниці.

За тим я й не помітила як опинилася у просторій вітальні, що була оздоблена витворами мистецтва: картинами, статуетками в образах дивних звірів, не то звірів не то людей.

У спальні у комоді(невже й зараз є потаємні шухляди в комодах) я побачила коштовності, особливо мені сподобався кулон у формі півмісяця, він так чудово виблискував на світлі.

« Краса!«— подумала я і кинувши здобич до чорного шматяного мішечка поглянула на себе в дзеркало та невтримавшись приміряла кулон у формі півмісяця: він чудово підкреслював блідість моєї шкіри.

Покрутившись я мало не скрикнула від того, що на мене дивилася з дзеркала потвора з великими очима та білою шкірою, яка стікала з неї немов віск з свічки на столі. Потвора загарчала на мить мені здалося що вона зараз кинеться на мене прорвавши скло

Я скрикнула, і відсахнулася від страшної потвори з дзеркала зачепивши лампу на комоді. Лампа розбилася на уламки й коли я знову кинула погляд на дзеркало потвори вже не було.

Потрібно забиратися звідси.— мовила я сама до себе й поспішила на вихід.

Гайс вже прокинувся і стояв біля вікна, коли я зайшла в номер.

— Все вийшло!— тріумфувала я.

— Що вийшло?!— гаркнув Гайс. — Де ти була?!

— Пограбувала того багатія! І це аж надто легко було.— посміхнулася я, — показавши йому чорний мішечок з коштовностями.

— Ти неуявляєш, що зробила!— промовив Гайс, розглядаючи здобич.

— Ти не радий!— образилася я.

— Ти могла постраждати! Та й наразити на небезпеку нас обох і…!!— Андрій заходив по кімнаті взад- вперед як звір загнаний в кут.

Я сіла на ліжко й розгублено дивилася на вицвілі шпалери з примітивним малюнком, намагаючись зібрати себе до купи.

В двері постукали і від цього і я і Гайс здригнулися.

— Сховайся!— напарник підштовхнув мене до дверей туалету, що знаходилися за кілька метрів від ліжка.

— Що відбувається?!— від злості й хвилювання мій голос затримтів, мов натягнута до знемоги струна.

— Довірся мені, Гайс притягнув мене до себе й швидко поцілував в губи зняв кулон з моєї шиї.— Ніколи його не вдягай. І приснув мені і обличчя рідиною що пахла трояндами від чого я знепритомніла.

******* ****** ********

Прокинулася на підлозі, обійнявши себе руками я зрозуміла, що я вже не в готелі, в мого товариша не було поряд.

Довкола панувала непроглядна пітьма і тхнуло сирістю.

— Що чорт забирай, це таке! Гайсе, випусти мене, негайно!—

Я стукала у двері кулаками. Тривога захопила кожну клітину, мов електрика.

— Я хочу в туалет!— кричала я на весь голос доки він не сів. Згодом двері важко відчинилися, я зловила зайчик ліхтаря що світив мені в очі.

— Чого кричиш?!— низький голос замовнив кімнату і я мимоволі здригнулася від цього.

Я хочу в туалет!— заволала я і вдарила по гомілці свого викрадача.

Від чого його підкосило і я вибігла сходами нагору.

— Лови її! — почула я голос викрадача й замкнула двері своєї в’язниці.

Вітер торкнувся моєї шкіри крижаним віялом до мене тільки зараз дійшло що я на кораблі, який хитало морськими хвилями.

«Що сталося з Гайсом?!». — вколола мене нотка тривоги.

Я намагалася пригадати події останніх днів, але вони вислизали, мов нитка між пальцями.

Але доля друга перестала мене хвилювати.

Повітря не електризувалося я вловила небезпеку. Ніж просвистів у мене над головою, я впала на підлогу ніж вп’явся в палубу корабля, я лежала, не наважуючись піднятись, поглянувши на дебелу жінку, яка жбурнула в мене ще один ніж

— Не чіпай її, бос нам голову підірве, якщо пораниш!— долітав до мене голос її напарника, який виповз з каюти в якій я сиділа

Дебела жінка кинулась на мене,мов гора яку неможливо зупинити.

«Одягни мене!».— прошепотів низький голос в голові.

Я намагалася вивернутися від ще одного ножа нападниці, стрибаючи від її ножів мов заєць від вовка.

«Одягни мене!! Швидше!!».— заволав в голові голос від чого здавалося мій мозок розколеться на двоє.

«У кишені!!»

Сили були не рівні я знала що я не витримаю одна проти дебелої та її напарника і одягнула кулон що лежав у кишені джинсів.

Ноги прорізав біль вони вкрилися лускою, що захищала шкіру і я стрибнула за борт корабля.

Я зовсім не вміла плавати тож було страшно потонути. Але мені було так комфортно. Не було стін, не було ніяких обмежень я нарешті могла бути вільною у морських глибинах кулон у формі півмісяця сяяв синім світлом, відкривав нові горизонти, які були для мене найбажанішими ніж скарби усього світу.

Минуло чотири тижні

Море заворожувало пронизуючи мою суть, мов обійми матері, яких мені так не вистачало.

Я не пам’ятаю своєї мами — вона рано померла і у моїй душі лишалося випалене урвище яке заморожував прохолодний потік води. Вода символ безпеки та сили, якої мені не вистачало.

До мене долинали слова й сміх з берега. Людські почуття були забутими, виринали хвилями, пробуджувалися теплом, мов людське пробивалося з холоду, що був таким привабливим, таким безпечним.

Хлопець і дівчина цілуватися він ніжно торкався її шиї тонкими пальцями це знову повернуло мене до Гайса. Почуття злість, страх, пристрасть знову захопили мене.

Нагадали мені про те, хто я.

Море забушувало, хмари купчились, закриваючи сонячний день темним шатром, мов сердилися на моє свавілля. З води потягнулися білі кігті, мов великі гілки, які рухалися і пульсували.

Закохані завищали, й порозбігалися мов перелякані кошенята, тільки стопи залопотіли піском, залишивши свої речі на березі.

«А потім, в соцмережах будуть статті про Лохнеське чудовисько, або скажених русалок».— майнула скажена людська думка в голові. Скоро це взагалі припинило хвилювати мене, за кігтями з води висунулася голова без волосся обтягнута шкірою, мов скелет, який ожив, та відкрив беззубу пащеку, що сяяла чорною дірою, та два чорних провалля на місці очей. Чудовисько мовби затягнуло мене до своєї велетенської пащі.

Я почала повторювати мов молитву:

«Ти — людина!», доки не пересохло в горлі.

Хвилі моря тягли мене у пащеку чудовиська, а я чіплялася за людські спогади та почуття, що вривалися теплом, жвавістю в мою душу.

Русалчин хвіст пронизувало болем, печінням, мов луска не хотіла пропускати шкіру людини.

Блакитне боролося з білим і від того хвіст пульсував болем, розломуючись на дві ноги, я скинула свій хвіст, чудовисько опустилося до вічних морських глибин.

«Ти — людина! Ти — людина!» — продовжувала повторювати я, доки сонце не осяяло білу шкіру. Холод зник. Лишилася я.

Ноги тремтіли від болю, і мене забрали солодкі обійми сну.

**** **** ******

Білі кігті, слова товариша:

«Ти не повинна вдягати кулон!»— пробудили мене і я знову побачила Андрія тільки тепер він стояв на колінах і кашляв вихаркуючи коштовності, в переміш з морською водою.

«Кулон … Допоможи мені!!!…»— вихаркував Гайс діамантанти, разом з рубінами. Я скрикнула від жаху і замружилась намагаючи прогнати ману.

За мить Андрія не було, я була в номері готелю на ліжку по шкірі стікав холодний піт.

Ноги жахливо боліли мов я опустила їх на бите скло, але хоча б не були хвостом русалки.

Це був сон, просто сон,— вирішила я.

І потягнулася рукою до шиї — кулона не було.

«Насниться таке».— думала я пройшовши до ванної- кімнати.

В душовій кабінці я стала під струмінь води і насолоджувалася теплом, що розливалося по тілу.

Раптом ступні обдало кригою і я відсахнулася коли кігті затягли мене у безодню води.

Я опинилася перед чоловіком що сидів на кріслі обплетеному водоростями по його плечі повзав здоровенний краб, що був замість ворона чи папуги.

Що виглядало дещо театрально:

Одна половина чоловіка була людська інша походила на висохлий труп по якому повзали черви.

— Вітаю, та сподіваюся я не дуже вас злякав?— голос чоловіка був високим.

— Я хочу поговорити з вами.

Я торкнулася водної поверхні, що прогнулася під моїми пальцями.

Мене звуть Байрон і у вас є те, що потрібно мені.

Ви і ваш напарник вкрали мій кулон, і я дуже хочу його повернути.

—Ваші посіпаки замкнули мене у затхлій каюті і намагалися заморити голодом, кулон — моральна компенсація,— усміхнулася я.

Я так і стояла перед тією потворою в одязі Єви, нехай не думає що може мене злякати

— Ви отримали разом з кулоном чудовисько, яке з’їсть вашу душу, і перетворить вас на русалку,— майже співчутливо, мовив незваний гість

— Я шахрайка в мене немає душі,— посміхнулася я, намагаючись не здригнутися — чудовисько з біса мене лякало.

— А дарма ви не боїтеся,— майже знущався чоловік.

Проте я вам пропоную угоду я дарую вам скарби з мого світу, а ви приносите мені кулон.

Якщо ні я вас знищу, і вашого напарника теж. На хвилину я знову побачила образ Гайса , який відкашлює діаманти в ніс вдарив запах гнилих водоростей.

Якщо щось надумаєте вигукніть моє ім’я вголос і я прийду.

Дзеркало з води зникло, а я намагалася не панікувати, але так як була попрямувала до міні -бару й випила, трохи подумавши налила ще.

Від чого в голові зашуміло але тіло розслабилося, думки зробилися ліниво – млосними.

З дзеркала на мене пожирала худа постать з вицвілою шкірою.

Такі от чудові вихідні у звичайному житті, звичайної людини.

В думках було багато красномовних епітетів, але мене вистачило лише на те, щоб підняти вгору міні- пляшечку з алкоголем, інша я зробила теж саме.

Мені завжди було цікаво чи є за дзеркалом інші світи. Інша я з іншим життям. Та що не стала крадійкою . Тією що не познайомилася з Андрієм Гайсиним, не вкрала химерний кулон.

Дзеркало знову показало мені ту потвору з пустими очима та великою пащекою, що здається могла заковтнути цілий світ.

— Хто ти?!— крикнула я і кинула люстру у дзеркало , яке розлетілося на друзки.

Я — Монстр я це ти!— заволав монстр з уламків.

— Ти мене створила!

Кігтиста Лапа вдарила мене залишивши кігті на моїй щоці.

Подряпини пекли і я згадала що колись малою писала твори про русалок, і морських чудовиськ.

А сама себе змалювала як сміливу викрадачку.

Подряпини все ще пекли, а я відчувала полегкість

Тепер я знала що робити і назвала ймення Байрона

Той з’явився мов чекав цього, а я кинула в нього кулон, той хто звався Байроном зайшовся вогнем крутився обпалений моєю волею.

Бо я так хочу!— промовила я.

І опинилася перед аудиторією у шоломах яка уважно слухала сюжет моєї нової книги вбираючи образи за допомогою Ші.

—Сюжет можна допрацювати— А хто

такий той монстр?— спитав хтось з аудиторії?

Я  лише посміхнулася у відповідь.