Аномалія

Глибина кличе. Ходи, подивись що там сталось. Там темно? А де зараз є світло? Ти ж розумна продала прабабчин генератор. Воно старе, кряхтить, непотрібне. Хто в 22му столітті таким користується, так? Ну то тепер хто кряхтить і непотрібний? Тьфу на тебе.

Заходиш по коліна в прохолодну воду. Жодної хвильки. Ти навіть море не хвилюєш.

Стоїш, чекаєш. Рахуєш секунди, які дрібним потоком течуть у хвилини. Хвилини виливаються, розхлюпують секунди і от – ти вже не відчуваєш ніг у воді. Проте нічого не відбувається. Лише глибина гучніше зве; вона вже горлає; верещить, ой, здається навіть вживає нецензурну морську лексику. Та схоже все дарма, дуринда, ти що забула як бути собою?

Глибина не замовкне, прийдеться шукати інший шлях до порушеного сховку.

Жак

Жак вже години три не відводив погляд від екрану. Здавалось, підводна аномалія його випробовує. Він же в свою чергу випробовував свою дупу. І поки що енергетично-аномальне (щоб то не було) виявилось витривалішим за цілком звичайну, відносно молоду, чоловічу гепу.

Куди можна пройтись, якщо синоптик щодня показує одне й те саме: за вікном густа темрява з присмаком солоної води, чудова можливість заповнити свої йодові запаси. Ця експедиція втомила Жака ще на етапі «Сергійович, халтурка є, позмінний графік, гарно платять, візьмеш відпустку в універі».

«Позмінний графік, ага, місяць – через – ніколи знову я не погоджусь на роботу нижче рівня води» – бухтів про себе чоловік повільно йдучи в сторону харчового відсіку. Анна сиділа за стійкою біля кавомашини. Він кивнув колезі, вітаючись:

– Перевели на нове робоче місце?

Жінка посміхнулась, він вже тиждень ловить її на цьому місці за капучинкою.

– Це лише третя за сьогодні, зробити тобі?

Жак заперечно похитав головою, не став говорити нічого про десяту ранку по наземному часу, якщо жінка хоче розважити себе тахікардією – жінка має право. Він взяв з холодильника енергетик і сів поруч, він також вміє розважатись.

– Наблизився до видобутку нашого світлого майбутнього?

– Знущаєшся?

– Просто жартую.

– Одна хрінь!

Анна трохи помовчала, але енергія від кави тиші не терпіла.

– Можливо є хоча б якісь ідеї, як до неї підступитись?

Жак відставив порожню бляшанку, наблизився до хімікині ніби зібрався розкрити їй великий секрет і прошепотів прямо на вухо:

– Можна спробувати справа, – відхилився і додав вже гучніше – ну або зліва, я хз.

Анна закотила очі, вухо лоскотало, нерви поки ще ні, вона була витривала.

– Тоді пішли вітати туристів.

Жак шоковано витріщився на вимушену подругу. Вони вже два тижні стирчали на морському дні в марних намаганнях влаштувати трансфер на поверхню невідомій енергетичній аномалії, можливо для того, щоб заживити робот-пилосос їхнього замовника. А схоже, що влаштували трансфер здорового глузду напарниці.

– А якби не вимкнув сповіщення в робочому чаті, то не виглядав би зараз як мопс – вона зрозуміла, що нейрони не заживляються – кажу очі не випучуй, Доні ще вчора написав, що зануриться до нас зі своїми друзями-багачами.

– А якого .. – він не договорив, бо Анна встала викинути стаканчик і очима показала, що незалежно від його питання і її відповіді, вони йдуть разом на цю зустріч. Зараз.

Доні

Доні виглядав як живий стереотип ексцентричного мільйонера, хоча і був мільярдером. Проте блакитний костюм-трійка в золоті вишиті рибки, як на смак Жака, все таки не пасував до рожевих вельветових лоферів. Анна ж навпаки, вважала, що змінити треба саме взувачку. Але його зрізане під нуль біляве волосся сподобалось їм обом.

Друзі начальника виявились його подругами. Мініатюрна блондинка Леля йшла з Доні під руку і ніби була уособленням поняття радість. У Анни аж вилиці боліли дивитися на широку посмішку красуні довше п’яти хвилин. А от висока чорнява Дана трималась максимально сухо наскільки це можливо всередині моря.

– Анна, котик, покажи дівчатам гостьове крило – багатій здублював посмішку Лелі і говірливі очі хімікині передали цілком однозначне послання напрямку руху, але не жінкам. Добре, що роботодавець був геть неосвіченим в цій очній абетці.

Леля моментально перейшла під руку до Анни, здавалось вона і хвилини не витримає без фізичного контакту. Дана намагалась протестувати, їй кортіло перейти одразу в робочу зону і подивитися на винуватицю експедиції, але Доні був проти.

– Ми всі з дороги, відпочиньте і тоді всі подивимось – запропонував він.

Йому хотілось подивитися першим.

 

– І це все? Таке маленьке?

Жак не знав сміятися чи плакати. Не знав, чи професійно буде на це відповісти «ви не перший, хто мені це каже», але субординація посунула жарти в сторону.

– Так, енергетичний згусток – невеликий, на перший погляд, але і тут не жарко – не втримався.

– Що? – Доні стояв, нахилившись над екраном з трансляцією.

Океанолог прокашлявся. Як можна працювати в такій атмосфері?

– Аномалія не стала, вона постійно змінюється – вирішив продовжити без пояснень – ми не можемо прорахувати жодної закономірності, енергія то збільшується, то пульсує перепадами, то ледь жевріє. Єдине, що можна занести до циклічних спостережень – те, що майже кожну ніч, як команда засинає, енергія також зменшується.

– Спить? – Доні скептично подивився на Жака. Той знизив плечима:

– Якщо і спить, то не висипається, бо сплески вдень абсолютно рандомні, і ще одне, – Жак замовк і знітився – кхм, ми не думаємо, що її можливо транспортувати.

– Мені дуже треба, щоб ви змогли, добре? – тон Доні не дозволяв заперечень чи відмови.

Коли начальник нарешті вийшов, Жак видихнув. На цій роботі хоча б нема педрад, а до «глухого» керівництва він вже і так звик. Якось буде.

Дана

Вони зайшли тихо і без запрошення. Була наземна ніч, тому Жак не очікував гостей в робочому крилі. Аномалія не спала, напевно, очікувала вона.

– Покажеш Дані, як ми працюємо? – Анна підійшла до екранів і сіла на стіл обличчям до Жака.

– Ми працюємо? – підняв він брову і схрестив руки на животі.

Хімікиня закотила очі і повторила його позу:

– Ну зараз робиш вигляд, що працюєш – ти, а коли повернеш мій стілець на місце, працюватиму я.

– Робитимеш вигляд – виправив.

– Ти все одно виганяєш мене вночі звідси.

– А ти не сильно виганяєшся, тому удачі в пошуках крісла.

Анна знайшла його ще тиждень тому, але в той же тиждень вона зрозуміла, що ніхто з них не працюватиме, якщо залишатися на ніч разом.

Дана сіла поруч з нею на стіл. Жак обурився.

– Якщо ви хочете дивитися на аномалію, то раджу припинити затуляти всі монітори своїми с…спинами.

– Я знаю, як вона виглядає – тихим голосом озвалась новоприбула – ви придумали, як її дістати?

Жак підняв вже дві брови і витріщився на Анну з німим питанням. ЇЇ очі дали добро на подальший діалог. Якщо коротко, то сенс його промови зводився до: не придумали.

– А вона безпечна?

Океанолог розвів руками, але сказав:

– Ну вона не токсична і не радіаційна, тому напевно, з якоїсь точки зору можна сказати безпечна.

– Тобто вона не шкодить воді?

– Цій воді гірше нас вже ніхто не зробить, максимум – вона нагріє кілометр навколо на пів градуса, тож морській капусті доведеться попотіти, щоб пристосуватися.

Анна хмикнула. Жак відчув, як і він нагрівається на пів градуса, а може, і  на весь градус. Яка сильна аномалія! В такій атмосфері вже і працювати приємніше.

Дана замислилась на пару хвилин і врешті заговорила.

– Значить залиште цю затію, Доні все одно використає її, щоб заживити казино, ви ж знали, шо він там монополіст? – вона перевела погляд між науковцями – а Леля така ненаситна, що скоро зробить його мільйонером.

Хімікиня злісно зиркнула на новоприбулу, але змовчала. Простір різко охолонув.

– Ми в курсі – Жак встав зі свого місця, показуючи, де балачки варто закінчити, але додав – ну про казино, не Лелю.

Він хотів знати про ненаситність лише однієї жінки. І Леля нею явно не була.

Леля

Початок дня для всієї команди видався емоційним. Команда була рада, два тижні вони нудились, щоб раптом отримати такі емоційні гойдалки. Задіяні були всі. Опитаних було навіть більше.

Від кухарів до прибиральників всі бігали. Від науковців до мільярдерів – суєтились. Але все було дарма.

– Як у воду канула.

Доні подивився на Дану затуманеним поглядом:

– Що ти вякнула?!

Задіяні були всі. Від кухарів і прибиральників до науковців. Всі відтягували мільярдера від горла мільйонерки.

Леля пропала. Зникла з підводної бази. Не з’явилась на сніданок і не схоже, що з’явиться на вечерю. Обід пропустили всі, поки її шукали. Особисті речі зниклої залишились на місці. Анна, яку відправили оглянути кімнати гостей, виявила, що дівчина з собою привезла навіть лавову лампу-нічник з рожевою блискучою субстанцією всередині. Не схоже, що та планувала втечу, вона розклала всі свої речі, ніби переїхала жити в ці кімнати надовго.

– Знайшла якісь зачіпки? – Жак стояв в дверях, не даючи їм зачинитися.

– Ні, тільки новий аксесуар собі на робочий стіл – Анна підхопила лампу і пройшла повз здивованого друга. – Завжди хотіла таку штуку, ніби настільне море.

– Угу, з нафтовими плямами.

Жінка обернулась і показала йому язик. Іноді він бував занадто нудним і моралістичним, але їй подобалось.

– А в тебе як справи?

– Якщо це ввічливе питання, то все нормально.

Анна закотила очі. Іноді. Їй це подобалось, іноді.

Жак продовжив:

– А якщо ти про Лелю, то, здається, вона таки дійсно канула в воду.

 
Тебе посадили в комірчину? Молодець, там тобі і місце, серед брудних ганчірок. Не втрималась від сарказму, знала що Доні геть тугий на жарти. Що робитимеш? Треба було йти за серцем замість Лелі. Він би і не помітив, що ти зникла. Так ні, довбане ю-зе-фа. Як ви взагалі одна з одною грали? Ти ж знала, що вона вийшла слабшою вашою версією, ви б ще в карти вирішували, хто попливе.

Чуєш, як замок відчиняється. Відчуваєш небезпеку. Бачиш очі, вони потребують відповідей і крові, і все від тебе. Можеш віджартуватись, як ти любиш, стендаперша. Помічаєш в його руках ніж. Не помічаєш навколо жодної ковбаски. Отже, сьогодні ріжемо не бутерброди, шкода.

Чому ти посміхаєшся? О ні, не здумай! Йому хочеться лише тебе залякати, він хоче відповідей, не роби дурниць. Він на це не заслужив. Та ти ж не слухаєш, відчуваєш металевий присмак. Можливо, це і дурниця, але це ще й найрозумніший вихід з вашої ситуації. Не помічаєш, як кажеш:

– Ну перевір свою вдачу, Доні.

Анна

На екранах в записі вже вкотре крутився повтор відео, де Леля заходить в кабінку, з якої зазвичай відпливають аквалангісти. Вони, на відміну від жінки, не забували вдягати морські скафандри. Дана, яка закривала за нею шлюз, схоже не попередила подругу вдягнутися відповідніше, або ж вказувати на це вважала грубим втручанням в особистий простір. Хай вже Доні про це питає напряму.

Науковців це не турбувало.

Анна сиділа на робочому кріслі Жака. Жак також на ньому сидів, коли пролунала тривога розгерметизації.

– Мммм, як романтично!

– О ні, я перший лізу на двері, моя троянда. – Чоловік обережно зняв зі своїх колін жінку.

Поки вони дійшли до евакуаційних люків, все стихло. Все, крім шуму від екіпажу, який скупчився в коридорі під стінкою. Працівники з жахом дивились на сліди крові, які вели до третього шлюзу. Жак з Анною сумовито перезирнулись. На станції не залишилось більше мільйонерів. Їм ніхто не заплатить.

 
Офіційна версія слідства: подвійне вбивство на фоні ревнощів та одне самогубство просто на фоні. Камери зафільмували, як Дана відкриває шлюз і викидає ніж, до якого прикріплене тіло Доні в морські потоки. А потім кидається за ним слідом. Було вирішено, що Лелю спіткала схожа доля; тільки за нею жодна душа слідом не кинулась.

Експедицію довелось згортати. Аномалія раптово зменшилась втричі, ніби разом з фінансуванням. І хоча вона все ще становила енергетичний інтерес – Жак так і не вигадав жодного провідника, по якому її можна транспортувати на поверхню.

– Я генератор купив – сказав Жак, як тільки їх з Анною доставили на причал. – Ще до занурення – уточнив і замовк.

Жінка по-хитрому примружила очі:

– То твоя кавомашина працює цілодобово?

Чоловік посміхнувся та поклав руку їй на талію.

– Я її заради тебе і не вимикатиму.

 
Діти знову попросили казочку. Невже ти вкотре розповідатимеш їм про морську богиню? Вони виростуть дурними, якщо так продовжиться, жодного різноманіття. Чому ти їх вчиш, що жінці може зійти з рук вбивство? Ох це сучасне покоління.

Так, так, продовжуй, не відволікайся. На чому ти зупинилась: на тому, як сховала своє серце на глибині. Віддала його рідному дому і так сумувала, що викрила свій сховок. Розкажи, як його знайшли і намагались перенести на поверхню. Скажи, як ти не захотіла пірнати за ним, бо що? Бо це тіло тобі подобається найбільше з усіх? Ти така лукістка. Ні, ну діти справді гарні вийшли, не сперечаюсь, але і Жак в тебе симпатичний чоловік. А він знає? Йому було б незле послухати твою казочку, про богинь моря, які здатні множитись, а ще перетворюватись на морські блискітки.

Так, так, казочка не про тебе, звичайно. Проте, погодься, стало легше підтримувати одне людське тіло замість трьох, енергії йде набагато менше, кави вистачає на довше. Хай чоловік думає, що то він посприяв викоріненню твоєї залежності. Та і серце, виявляється можна розділити і берегти не в одному місці.

Тихим голосом ти розповідаєш кінець нескінченної історії, хочеш вимкнути нічник, але діти протестують. Посміхаєшся і залишаєш все як є. Рожево-пурпурова блискуча субстанція танцює на приліжковій тумбі.

 

Жак ніколи не питав в жінки, чи не дивно, що коли вони сваряться, скаче напруга. І чому, коли вона переїхала до нього, в будинку побільшало електрики. Не питав, як в лампі з’явилось більше кольорів, і чому вона під’єднана величезним шнуром, що тягнеться за стіною, до їх щитка в будинку.

Якщо жінка хоче мати таємниці – жінка має право.