Заголовок

Я роззирнулася. Святково вбрані люди довкола ошелешено вдивляються в ялинку. Можливо, вони думають, що це – частина шоу. Хай би так. Аби тільки допомогти не намагалися й не засмічували трафік.

Щезник вигулькнув нізвідки. Тягнув за собою щось дивне. Жовто-сірий, ледь не прозорий, прямокутний шматок битих пікселів дрібно тремтів і дивно нагадував старезний поштовий конверт. Замість марки на ньому блимали символи 0х000. А позаду, майже відірвавшись тягнулося .exe.

– Місія виконана, – всміхнувся бот чужою ID, – Що накажеш виконати над… цим.

Я глипнула. Щось цей мотлох геть нічого не нагадував.

– Що це за гидота?

Щезник зник і вигулькнув.

– Судячи з усього – вірус. Pidholui.exe. За стилем написання схоже на коди Друзки.

Ага, зрозуміло. Сусіди-недобитки нікому не здатні серйозно зашкодити, але гидити дрібно не припиняють.

– Він блокував смарт-реле, аби вимкнути ялинку. Ваші команди? Видалити?

Я всміхнулася. Це надто просто.

– Дай-но сюди.

Гидливо узяла pidholui (слизька гидота!), відірвала .exe. Пожбурила в смітник. Дописала tmp.old.bak і простягнула Щезникові знешкоджений pidholui.tmp.old.bak.

– В карантин!

Щезник всміхнувся і щезнув. За мить вигулькнув поряд з Мольфаром.

– Різдво завжди знайде шлях. Навіть крізь вірусні реле.

Довга фраза для Мольфара. Нехай.

Головне – ялинка засяяла.