Чорний сніг

Вона вмикає лампу, розплутує гірлянди та дбайливо вішає на ялинку.

— Може відсвяткуємо вдвох? — він відпиває чай. — Вдома, у тиші.

— Нудьга-а…

За вікном, в помаранчевому світлі ліхтарів сніжинки підіймаються з землі до неба. Новенький програвач вінілу, який вона йому подарувала, крутить платівку Френка Сінатри.

— Краще їдьмо до Харкова! — вигукує вона. — Як у старі добрі часи, зберемося з друзями, зустрінемо Новий рік на майдані Свободи… Вип’ємо глінтвейн, подивимось концерт.

— А може до батьків у Херсон? Ми цього року майже не бачились.

— Можна з’їздити й потім! До батьків завжди встигнемо.

У вікнах будинку навпроти раз у раз спалахують святкові вогники — то вимикаються, то запалюються знову. Обмотуючи лампочками гілки з зеленого пластику, вона посміхається:

— А феєрверк купимо? Такий, що розсипається іскорками в небі. Ну що, ти вже відчуваєш дух свята?

Він сміється. Зробивши кілька кроків назад, вона оцінює свою роботу:

— Ось і готово!

Кімната заливається різнобарвним світлом. Він дивиться, як вона метушиться біля ялинки, і не поспішає відводити погляд. Раптом у кімнаті все завмирає. Вона прислуховується:

— Ніби гуде щось, чуєш?

— Та ні, нічого.

— Мабуть, здалося, — вона знизує плечима. — Треба забрати з комори ящик з іграшками…

— Сто років там не був, — каже він.

Коли вони спускаються ліфтом та заходять у підвал, вона питає:

— Тут завжди стояли ці лавки? Не уявляю, навіщо.

— Гадки не маю, — він хапає коробку з ялинковими прикрасами. — Скажи краще, вже вигадала бажання, яке загадаєш в новорічну ніч?

— Йой, та я маю цілий список: скинути три кіло, купити новий айфон та поїхати з тобою в Рим. А ти що загадаєш?

— В мене й так все є, — його очі світяться теплом. — Рим — гарна ідея, хоча мене влаштує й Алушта. Головне, щоб всі були живі та здорові.

— Не кажи дурниць, що може статися? — легко, не задумуючись, відповідає вона.

Вдома їх зустрічає тепло та аромат хвої з аерозолю, який вона розпилила на ялинку.

— Страшно хочу картоплі фрі, — каже він. — Поїхали в МакДональдз?

— Не запізно? Вже, мабуть, за північ. Котра година?

Дивлячись на запʼясток, він хмурить брови:

— Дивно, годинник зупинився…

Вона на мить застигає, кутики її губ опускаються:

— А де поділася стіна?

Там, де щойно було вікно, утворилася діра. Сніжинки залетіли в квартиру.

— Це не сніг, це попіл, — вона підіймає руку і блискучі чорні частинки злітають з її шкіри.

Лампа згасає. Вони линуть до неба.