12 Листопада, 2025 Квантова сплутаність Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Текст видалено на прохання автора Повернутися до конкурсу: Людина квантової доби Навігація записів Попередній записНазад Людина квантової добиНаступний записНаступн. Серед знайомих чужинців… Навігація записів Попередній записНазад Людина квантової добиНаступний записНаступн. Серед знайомих чужинців…
Теж дуже шкода(((
Оповідання прикрасило б збірку!
І знову величезне дякую за теплі слова!
Що поробиш, якщо автору оповідання примхлива панянка Доля не всміхнулася? 🙂
Шкода, що не пройшли. Прочитавши обидва ваші твори, можу сказати, що залюбки прочитав би збірку ваших оповідань. Сподіваюся, колись зможу це зробити. Натхнення та успіхів.
Друже, дякую на доброму слові!
І я сподіваюся, що колись може ще щось напишу…
Чудове, легке оповідання про ревнивого, вредного діда. Тож, як і одна з попередніх коментаторок, не вірю, що його фінальні дружні почуття – це надовго. Але таки так, у ту мить він навіть може вірити, що справді змінився. Під настрій чого тільки не надумаєш.
Успіху на конкурсі!
Дякую за коментар!
Від імені вредного діда скажу, що розчарувавшись у житті, а потім зрозумівши його важливість і не таким дружелюбним станеш хоча б на мить чи й довше! Крім того, Денис Михайлович вже одного разу під час подорожі у минуле назвався другом Євгена Івановича. То чому б йому й справді не спробувати підтвердити власну вигадку?
Ха-ха, вже після слів про старого божевільного волоцюгу зрозумів що буде далі та чим закінчиться твір. Мабуть, така вже доля і нічого не зміниш. Беззаперечно гарний твір.
🙂
Щиро дякую за відгук!
Вітаю, Авторе!
Може ця НФ і не надто “тверда”, але вона принаймні людяна 🙂
Може ідея і не дуже оригінальна, але описана досить непогано і з “цікавинкою”.
А от що мене збентежило: на початку абсолютно не відчувається, що ГГ – літня людина. Я був свято переконаний, що це якийсь молодий парубок аж до 1ї мандрівки у часі, коли він почав згадувати “свої літа”.
Ну і що тут вже згалували: надто вже багато віддано зусиль, щоб зобразити ГГ не дуже приємною людиною, що у кінці повірити у його перетворення на приємну 🙂
Найкращі побажання Авторові!
Дякую за відгук!
Кожне із зауважень є цінним для мене. З вашого дозволу трішки їх прокоментую. Ще у зав’язці є епізод із старою фотокарткою професора та його жінки, до якої залицявся головний герой, що свідчить про те, що він далеко не молодик. Стосовно фінального перетворення на приємну людину то бажання Дениса Михайловича – це не доконаний факт, а швидше реакція на розповідь професора. Втім, після того, як життя волоцюги й алкоголіка виявилося незамінним для винайдення машини часу, я думаю, що і його характер стане набагато м’якішим. Напевно цей момент і справді вартує розписати трохи докладніше.
Вам також всього найкращого!
Оповідання дуже сподобалося)
Хотілося б лише прочитати, що професор паралельно зробив дві машини, і одна таки залишилася)
Як у “Контакті” Карла Сагана? Було б дуже добре!
Позаяк головне, що професор переконався: машина часу працює, парадокс реалізувався. А новий прилад можна буде знову змайструвати. І його збудують швидше, ніж першого разу, адже над ним працюватимуть уже двоє… Дуже дякую за коментар!
Традиції можна і варто порушувати. Машину часопростору можна зробити просто машиною часу, виконавши деякі умови; хоча це вже більше пасуватиме твердішій НФ.
Наукового ступеню не треба: можна просто сісти перехилити разом з ним пару грам )
З моїм професором це дійсно можливо, але зі справжніми (на жаль маю кілька знайомих гонорових з кандитатською та докторскою ступеню) – так просто не вийде. В нашій країні те, яка в тебе “упаковка” є часто важливішим ніж “наповнення”…
Прочитав із задоволенням, дякую, авторе. Щодо форми й наповнення в мене одні компліменти. Наукова хронофантастика дуже вразлива до критики: можна причепитися до купи науково-технічних чи логічних деталей… але не буду, бо це не тверда, а м’яка лайтова НФ, і цей титул оповідання виправдовує на всі сто. Якби замінили імена на англомовні, подумав би, що це твір Кларка чи Шеклі.
Один момент (сприйміть як жарт): цю машину часу, як і в більшості подібних випадків, правильніше називати машиною часопростору, бо вона у вас переносить речі за 900 мільярдів кілометрів – туди, де Земля була 50 років тому – і назад.
А тепер серйозно: змінити майбутнє через минуле можна одним способом – утворити паралельну реальність з іншим ходом подій. Якщо конкретновзята машина часу не здатна плодити світи, то вона не здатна й змінювати історію. Вона не перепише реальність, а спричинить “парадокс дідуся” – петлю подій, фатум, неминучу долю… що й проілюстровано у цьому творі. Мене дуже радує такий підхід до теми. Але тут є проблема: наша реальність не допускає парадоксів. То де ж вихід? Він є, але сподобається не всім: парадокси можливі лише в симуляціях, штучностворених світах. Світ цього оповідання штучний, бо його створили Ви )
Далі: ваш професор намагався проквантувати час (довести його дискретність, неНЕперервність). В нашому реальному світі це відкриття також може стати вагомим доказом того, що ми живемо в симуляції. Бачите тут логічну хибу? Якщо професор вже знав про петлю подій, то йому не було потреби квантувати час: він і так уже мав розуміти, що живе у штучному світі.
Ну й наостанок, щодо назви твору та її розкриття: квантова сплутаність – це мікросвіт, а петля подій – макросвіт: вони, на жаль, не можуть мати логічного зв’язку. Хоча, я ж забув, що це м’яка НФ. Тому можуть… мабуть.
Успіхів вам і подальшого натхнення.
Дуже дякую за розгорнутий відгук! Надзвичайно приємно, коли читач цікавиться усіма подробицями. Щодо назви машини часу-простору – підтримую на всі сто, просто історично (мабудь з часів Герберт Веллс) склалася традиція називати цю гіпотетичну штукенцію машиною часу. А на рахунок теорії квантування часу й можливості за її допомогою довести штучність реальності – можливо професор це добре розумів, точно не знаю. Принаймі він мені таких речей не розповідав. Можливо не хотів цим зайве мене вантажити, зважаючи на те, що в мене немає наукового ступеню. У будь-якому разі велике спасибі за коментар!
класний комент
Таке хороше оповіданнячко і такий кінець!.. Трохи шкода. Не можуть такі люди по-справжньому стати друзями. І така заздрісна особа не може за мить перетворитися на добру та дружелюбну. А загалом написано добре! Удачі на конкурсі!
Дякую за відгук!
Радий, що оповідання сподобалося!
Щодо кінцівки, ви праві, за мить так сильно змінитися важкувато. Принаймні таке підказує здоровий глузд. Але головний герой в той момент щиро вірить, що це можливо. Звичайно, він може і помилятися. А може його й справді так просвітила ця пригода, що він змінився…
Кожен має право на самовдосконалення! Хіба хороша література – не про це?