Сам погибай…

Коридор, що вів до зали переговорів, зустрів Якова звичними білими стінами та занизькою для землянина гравітацією. Хоча він ходив ним уже третій рік поспіль, досі не міг стримати тремтіння в колінах, і тому раз у раз відкривав на вбудованому в мозок комп’ютері пропуск. «Яків Лисенко, посол Коаліції сектору Баллак від системи Самех», написано усіма мовами сектору включно з офіційною земною англокитайською, а також його рідною українською. І на фотографії ач який красень! Яків поправив білу мантію та підкрутив вуса.

Захисний детектор відсканував пропуск із сітківки та відчинив перед ним двері зали. В обличчя вдарило сліпуче світло і легкий запах хлору. Робот-обеліск, що головував на засіданнях, стояв по центру незмінного круглого стола. За ним вже сиділи п’ятеро послів: чекали тільки його та ламедіанина.

Решіанин, жива плазмова куля, вивергав якусь промову, неначе вулкан. Його уважно слухав далетіанин, витесаний з чорного граніту і втричі вищий за людину. Аїніанин, фіолетовий стовбур з вусиками, і тавіанин, золотаві гриби у колбі, бесідували жваво, хоча і безшумно. Цадіанин з безліччю лап та зеленою шерстю сидів осторонь. Нащадок воїнів боявся столу переговорів.

Яків сів у крісло й увімкнув універсальний перекладач. Решіанин бідкався на стрибкові двигуни. Аїніанин і тавіанин обговорювали падіння цін на іридій і осмій.

Він ніколи не запам’ятовував їхніх імен. Пропускав повз вуха, а за нагальної потреби діставав з мозкового комп’ютера, казав і одразу стирав із пам’яті.

У двері заплив ламедіанин, блакитна триока медуза, і робот виголосив:

— Прошу уваги! Шановні посли, вас було скликано на позапланове засідання, аби вислухати прохання представника системи Ламед. Надаю йому слово.

Ламедіанин зайняв своє місце і забулькав:

— Вітаю, шановні колеги, і вибачте за запізнення! Я дуже вдячний за вашу готовність мене вислухати, і хоча я не волів би бути присутнім на правах прохача, моя цивілізація не бачить іншого виходу. Наш рідний дім, Ламед Прайм, спіткала важка доля — метеоритний дощ, який мав би, за прогнозами спеціалістів, пройти осторонь.

Робот показав голографічне зображення планети, поораної кратерами, та потрощених міст.

— За приблизними підрахунками, постраждало до сімдесяти відсотків інфраструктури і п’ятдесят відсотків транспортної мережі. Ламед Прайм лежить у руїнах. Тому, колеги, я прошу вас про допомогу. Будь-яку посильну. Харчі, матеріали на відбудову, очисна і ремонтна техніка чи кадри — ми з превеликою вдячністю приймемо все.

Яків скривився. Надто вже знайомою видавалася ситуація. Але чим він міг допомогти? Самех, себто Земля і її Сонячна система, також переживав не найлегші часи через власні катаклізми та міжусобиці. Разом з Ламедом і Цаді належав до цивілізацій першого типу, фактично до бідарів.

Першим узяв слово решіанин.

— Ваш метеоритний дощ не на часі! Системі моєї цивілізації залишилося існувати якихось півмільйона років! А у вашій мові навіть не існує понять для опису часу і коштів, що знадобляться для релокації сфери Дайсона!

— Вони ще не винайшли поняття сфери Дайсона, — сказав тавіанин.

— Працюють над цим, я впевнений, — додав аїніанин.

Заговорив далетіанин, карбуючи кожне слово.

— На жаль, маю погодитися з позицією системи Реш. Мої співвітчизники нині зайняті значною кількістю проєктів, включно із спільними для усього сектору, що є більш нагальними. Наші ресурси задіяні відповідно.

Ламедіанин сидів мовчки, склавши щупальця на столі. Яків трусонув головою. Не вірив він, що дві найпотужніші системи не мають можливості допомогти союзнику в біді!

Наступним повів мову аїніанин. Його вусики то видовжувалися, то скручувалися, передаючи незбагненну для людини міміку.

— Мені украй прикро чути про трагедію, яку, на жаль, мають переживати благородні мешканці системи Ламед. Нам, аїніанам, добре відомі такі їхні чесноти, як…

— Будь ласка, менше слів, — урвав його далетіанин.

— Так-так, звісно! Отож, ми впевнені у можливості вельмишановних ламедіан самостійно здолати жахливе лихо і бажаємо їй якнайбільших успіхів у цьому славетному подвигу. Із превеликим співчуттям маємо відмовити у наданні прямої допомоги.

Далі узяв слово тавіанин. Гриби в колбі то спливали, то тонули, синтезуючи білок, який перекладач перетворював на мову.

— Я приєднуюся до всього, що нагородив, тобто розповів, шановний представник Аїну. Система Тав розмістила прохання ламедіан у списку своїх пріоритетів першим. На жаль, з кінця. Ми маємо надію, що ваша «техніка», якою керуватимуть досвідчені «спеціалісти», зможе порівняно швидко і відносно ефективно впоратися з катастрофою.

— Саме так! — вигукнув решіанин і зайшовся реготом.

Яків підвівся і заговорив:

— Як я бачу, поважні цивілізації другого типу не мають можливості допомогти шановним ламедіанам. У такому разі я пропоную створити об’єднання цивілізацій першого типу у межах Коаліції. Її початковим завданням стане ліквідація наслідків катастрофи. Пане представнику системи Цаді, чи підтримуєте ви таку пропозицію?

Цадіанин помовчав, а тоді заскавучав:

— Я вислухав прохання системи Ламед, думки інших учасників Коаліції та пропозицію Самеху. У першому і третьому випадку змушений відмовити. Цаді просто не має ресурсів для участі в такому об’єднанні.

Він виліз на стіл, що аж прогнувся під його вагою, і виголосив:

— Але нехай Ламед, і Самех, і всі інші знають: якщо їм загрожуватиме ворог, Непереможна Армада Цаді стане для них щитом!

Яків сів на місце та підпер голову рукою. І на що він тільки сподівався?!

— Що ж, я зрозумів позицію Коаліції, — сказав ламедіанин.

Підвівся з крісла і поплив у бік дверей.

— Я покидаю засідання. І терміново знімаю себе з посади посла системи Ламед.

Далетіанин підвівся, вдарив гострим пальцем по столу.

— Такі дії розцінюватимуться як зрада Коаліції. І можуть потягнути за собою вигнання з неї вашої цивілізації без можливості повернення.

— Можете виганяти, з Коаліції жодної користі!

У залі піднявся рейвах. Ламедіанин лаявся, решіанин лаяв його у відповідь, аїніанин заховався під стіл, по якому гамселив лапами цадіанин, тавіанин реготав, а далетіанин намагався закликати колег до порядку. Урешті-решт до порядку послів закликав робот — видав ультразвук на семи різних частотах. Усі присутні на мить скам’яніли і замовкли. А тоді ламедіанин мовчки посунув далі до дверей.

Останній шанс щось змінити.

Яків, що сидів як вкопаний і зціпив зуби від болючого ультразвуку, різко підвівся і вигукнув:

— Зачекайте!

Хотів сказати «Зустрінете мене в коридорі», але слова застрягли в горлі. Якщо хотів змін, мав просто зараз підрахувати, скільки машин вийде полагодити, очистити від іржі і відправити на відбудову. Скільки недосвідчених молодих спеціалістів вийде виблагати їх пілотувати. І скільки металу, біомаси, палива та артефактів доведеться продати, аби їм заплатити.

Мав просто зараз говорити.

— Від імені системи Самех зобов’язуюся надати системі Ламед необхідну для ліквідації наслідків катастрофи допомогу. Заходи з передачі допомоги розпочну в момент завершення засідання.

— Не забувайте про участь Самеху в об’єднаній експедиції до сектору Ивогор, — сказав далетіанин. — Нам необхідна повна самовіддача від вашої цивілізації.

— Самех пам’ятає.

Яків посміхнувся.

— На відміну від декого, ми знаємо, що таке командна робота.

…Ламедіанин таки зустрів його в коридорі, хоч він про те нічого не сказав. Почекав, доки пройдуть інші посли, а тоді заговорив своїм тихим бульканням:

— Пан Яків Лисенко, чи не так? Я хотів вам подякувати. Не як посол, а як дитя Ламеду Прайм. Бачити свою домівку в руїнах — доля, котрої я б нікому не забажав, а натомість отримав сам. Коли мені виголосили відмови… зізнаюсь, я втратив усяку віру в клятий Усесвіт. Ви — рятівник мій і всієї моєї цивілізації.

Яків вдивлявся в його три червоні ока. Жоден народ, окрім людей, не мала поняття сліз, а проте зараз він просто-таки відчував їх на обличчі ламедіанина.

Нарешті пригадав його ім’я. Подумки дав обіцянку, що не забуде.

— Ми раді допомогти, пане Ки Діл Анс. Можемо небагато, та сподіваємося, що цього вистачить. Докладемо усіх зусиль.

Витримав паузу.

— Та й ваші почуття мені не цілком незнайомі.

Задер руки та розчепірив пальці у шанобливому жесті ламедіан. З людською фізіологією він давався незручно, але посада зобов’язувала. І не тільки вона.

Ки відповів тим самим.

— О, дякую, дякую, тисячу разів дякую! Як же там було в самехіан… Вибачте, не все з навчань добре пам’ятаю.

— Чудово розумію.

— Згадав! У вашій культурі є два підхожих жести: перший означає шану та повагу, а другий — рівність і довіру.

Яків примружився.

— Використайте той, що означає довіру.

Ки простягнув йому тонке щупальце, і Яків посміхнувся та потиснув його.