Заголовок

На початку вибудовувався крутезний реалізм, навіть натуралізм, написаний у підходящій для цього лаконічній сухуватій манері, чим нагадало роман “Я — легенда”. Давно я не читав з таким запоєм. А коли пішли привиди, в мене мимоволі вирвалося: “ну бляха, ну нафіга?!”. На щастя, фінал (гідний голівудського блокбастера) виправляє цю ситуацію і охолоджує там, де в мене припекло. Але, як “голівудський блокбастер“щодо логіки сюжету: “чи знав герой, що він в симуляції?” Бо якщо знав, тоді він, по суті, бавився (свідомо чи підсвідомо), а не діяв так, як діяв би в реальному житті. А якщо НЕ знав, тоді як його непомітно для нього у неї засунули