Порядні відьми

Світло в інтернаті вже не горіло. Асю розбудили, легенько потрусивши за плече. Їй було вже сім. Останній рік – в сиротинці. Виховательки говорили, що батька забрала війна. А більше нікого не було.

Дівчинка піднялася і побачила перед собою високу стареньку жінку у дуже яскравому капелюшку.

– Ходи, дитя, – позвала та.

Дівчинка звикла, що слово виховательок – закон, і вилізла з ліжка.

– А хто ви, пані? – обережно спитала Ася.

– Я? Я відьма. А сьогодні святвечір, і це означає, що пора брати ученицю. Ми, відьми, дуже строгі в цьому плані – тільки раз на рік можна і тільки одну. Тому тобі дуже пощастило! – відповіла незнайомка.

– Але я не хочу робити нічого поганого, – злякалася дівчинка.

– А я – порядна відьма, – сказала пані й вручила Асі вдвічі більшу за неї мітлу.

Жінка попрямувала по коридору до виходу. Дівчинка намагалася встигати за нею, та мітла заважала бігти.

– Пані, а це не чужа мітла?

– Що ти. Порядні відьми мітли не крадуть, – заперечила та Асі, що нарешті догнала її.

Двоє вискочили з будинку і зараз йшли вулицею – жінка щось видивлялася.

– А от і він! – вона шмигонула десь між будинків і за хвилину повернулася з чимось у руках.

– А що це, пані?

– Кіт. Що ж ще? Яка порядна відьма – і без кота, – незворушно відповіла жінка.

Дівчинка вперше легко усміхнулася: – А як його звуть?

– А як ти хочеш?

– Васька? – невпевнено спитала Ася.

– То буде Васька! – відповіла жінка і всунула руде котисько малій у руки.

– Пані… Але, я не можу бути відьмою.

– А чому? Як будеш моєю ученицею, матимеш все, що захочеш: і цукерків, і кімнату свою, й капелюшок. Будь-що проси, – тепло відповідала жінка.

– А можна, – невпевнено почала Ася, – це Різдво знову з татом відсвяткувати? Щоб його повернула війна. Хоч на один день. А далі я все робитиму. Слухатимуся вас завжди.

Дівчинка поникла. Очі змокріли. Жінка ще деякий час дивилася на неї, важко видихнула, і кивнула в сторону. Через мить Асі й сліду не стало – бігла з усіх сил. Намагалася втримати кота, що висковзував з рук. Ревіла на весь голос. Мітла посеред шляху вилетіла. І ось вона вже в обіймах чоловіка.

– Що ж. Спробую знову наступного року. Порядні відьми подарунки назад не забирають, – сказала жінка до себе, сіла на мітлу, що взялась нізвідки, і зникла в нічному небі.