Подарунок Володаря Часу
Астронавт Андрій сидів біля ілюмінатора свого корабля, спостерігаючи за нескінченними просторами навколо. На календарі було 31 грудня, і до півночі в Україні залишалося лише кілька годин. Він знав, що не встигне додому, на Землю. Місія до Плутона затягнулася, і тепер його компаньйонами були не тільки члени команди, а смуток і холодний космос.
«Тільки б побачити родину…» — прошепотів він, тримаючи в руці фотографію дружини та доньки.
Коли корабель минув якусь загадкову туманність, усередині судна раптом погасли всі вогні. Але коли після збою все запрацювало, перед Андрієм з’явилася загадкова постать у барвистому плащі, що ніби створений із фарб.
— Хто ти? — здивувався Андрій.
— Я Володар Часу, — радісно відповів незнайомець. — Я відчув, як ти мрієш повернутися додому. Ти хочеш цього настільки сильно, що зумів привернути мою увагу.
— Але це неможливо… Ти неможливий… і до Землі кілька днів шляху.
— Неможливого не існує, — відповів Володар. — Я подарую тобі ще один день. Час зупиниться для всіх, крім тебе. І ти встигнеш до Нового року.
— І що ти хочеш на заміну? — запитав Андрій.
— Хочу, щоб у світі на одну сумну людину стало менше!
Андрій не міг повірити, що це відбувається насправді. Володар Часу розтанув у повітрі, після чого все навколо змінилося, застигло у часі, стихли голоси команди на палубі, навіть світло зірок засяяло інакше. Андрій налаштував двигуни на максимальну швидкість і рушив у подорож через застиглий космос.
Він майже не вірив, що йому поталанило. Але думки про спільне з родиною свято надавали йому сил.
Коли судно Андрія увійшло у земну атмосферу, все спало в застиглому світі. Після приземлення він відправився додому, й побачив свою сім’ю за новорічною фотосесією біля ялинки.
— Я вдома, — прошепотів він, торкаючись їхніх застиглих облич.
Володар Часу з’явився знову.
— Ти отримав свій день. Чи готовий ти повернути час у його звичний плин?
Андрій кивнув. Йому не вистачало терпимості, щоб нарешті обійняти своїх коханих.
Коли стрілки годинника знову пішли, донька кинулася в обійми Андрія:
— Тато! Ти прийшов!
І в ту мить, коли за вікном гримнув новорічний салют, Андрій знав: цей подарунок був неоціненний. І він завжди буде вдячним Володарю Часу.
Слабо уявляється аби Володар Часу відповідав “радісно” чомусь. Туманність? Між Землею й Плутоном? Не вірю (а, хоч це й фентезі, підводка все одно реалістичною мало би бути, аби не оминати момент із появою незвичної туманності як щось буденне). У космосі (просторі наближеному до вакууму) двигуни використовують лише для того аби подолати силу тяжіння (до прикладу Землі, коли відбувається старт). Навіть для коригування курсу не впевнений що використовують двигуни.
Дуже гарна ідея самої оповідки. Незвично нетипова для тих інших представлених на цьому конкурсі. Яскраво виражені як фентезі, так й ідея про “ще один день.
І для коригування курсу, і для зменшення швидкості… 🙂
А щодо фентезі – я не проти вінігрету із жанрів. Однак, як на мене, Ґандальф у космосі виглядає не так органічно, як цей же чарівник у підземеллях Морії. Так само Карлсон (той, що з пропелером та жиє на даху) буде дуже недоречним серед гобітів у Ширі.
На мою думку, деяким авторам просто ліньки проводити дослідження тих середовищ, де вони планують розгортати свою історію. Тоді нехай не ображаються, коли читачі казатимуть “не вірю”, хоч в цілому твір буде досить гарним.
А уявіть якби Карлсона та гобітів закинули на космічний корабель в безмежжі простору, а щоб їм було веселіше то залишити їм Білосніжку, ну й пару орків для контрасту.
Причому кожному з героїв залишити притаманні йому характеристики. Корабель загубився, час від часу вимикається та вимикається гравітація…
Якщо достовірно описати космічний корабель, обгрунтовано пояснити чому ті персонажі там з’явились і яка у них мета – чом би й ні?
З іншого боку, якщо ви любитель розважальної фантастики – можете нічого не пояснювати, але не очікуйте, що у читачів буде таке ж почуття гумору! 🙂
34. Не здивуюсь, якщо таке вже є )
Я також не здивуюсь, якщо на цьому вже хтось навіть грошенята косить…
А якщо вірити в інтерпретацію Еверетта – то шановний Мурмурандо й сам пише в такому стилі в якомусь із Всесвітів, а тиражі його книжок більші ніж у Стівена Кінга та Джоан Роулінг разом узятих… 🙂
А згідно теорії ймовірності, то може навіть і в цьому світі ) І не тільки я 😉
А згідно теорії ймовірності, в одному з мультивсесвітів може ж не працювати теорія ймовірності? Натомість там буде працювати теорія неймовірності — і ті всі казкові герої будуть реально-живучими в тому неймовірному мультивсесвіті)
Цілком так, Sergiy. Але це таки зовсім не порушує теорію ймовірності )
Добра, мила казка. Багато неточностей та нелогічних моментів. «Якась загадкова туманність» – астронавти мали б знати, що то за туманність. Та й світло на космічному кораблі навряд може повністю зникнути, буде якась аварійна лампочка. В цілому залишає приємне відчуття. Гарно почитати щось добре!
Дякую за відгук. Врахую ваші зауваження ^_^
Вітаю, Авторе! Як на мене, це казка, тому порушення усіх законів фізики розглядати не будемо) Загалом хороша ідея, що вписується у святкову тематику і відповідає темі. Успіху!
Авторе, вітаю!
За подібні неймовірні дива потойбічні істоти, як правило, вимагають душу…
Хоча, той Володар Часу такі отримав своє – цілий екіпаж! Тому, що час зупинився довкола корабля, яким керував Андрій, а не всередині – інакше космічне судно не функціонувало би. Разом з тим, ми читаємо, що стихли голоси команди на палубі (а ще ніхто не допомагав у польоті Андрійові) – отже бідолашні астронавти кудись ділись! 🙂
Що ж до світла зірок – то вони мали би стати невидимими, як і Земля, адже час для фотонів також би зупинився… Тобто орієнтуватись в такому Всесвіті було б неможливо. Загалом, якщо врахувати всі наслідки від авторського фантприпущення – вийде дуже цікаво!
Не повірите, але в мене було дике бажання написати щось на кшталт темного фентезі, де Володар Часу вимагатиме чиюсь душу, але зупинила мене думка, що вийду за ліміт слів а така спокуса була, ех…
Ваше оповідання також нагадує темне фентезі, якщо враховувати мої зауваження. 🙂
Шкода, однак у нашому світі нічого просто за так не дається…
А боятися вийти за ліміт не потрібно. Вчіться писати ємно… Крім того на Літавиці періодично відбуваються конкурси оповідань розміром до одного авторського аркушу. Ось там при бажанні є де розгулятись!
Дуже прикольно читати коменти для цього оповідання від людини з ніком “Астроном”)))
Цікава ідея!