Передноворічне змагання

Принцеса сиділа біля вікна й розглядала щось у планшеті. На стукіт у двері: 

— Увійдіть! — тільки й промовила.

— Доню, там претенденти чекають, — до кімнати зазирнув король.

— Які претенденти в останній день року, тату? — принцеса продовжувала гортати стрічку.

— Кхгм! Якби, доню, ти підписалася на мене в Миттєграмі, то знала б, що останній день року — завтра, — король усміхався.

— Чому це? — принцеса здивовано подивилась на батька.

— А тому, що вже два тижні як підписано указ про додатковий день. Астрономи щось там вирахували: повний оберт, сонце, синхронізація — я в цьому не розбираюся, — виправдовувався король. — Але вони так наполягали, що мусив погодитися. Тому спускайся до зали — кандидати в зяті чекають…

Принцеса з планшетом в руках всілася на стілець поряд з троном, оглянула присутніх молодиків. Опісля кивнула церемоніймейстру й той запросив першого претендента. Принцеса навіть не вслухалася в промову молодика, бо знала, що його «блаблабла» — ні про що. Дівчина відразу опустила погляд на планшет, і потім ненадовго відривалася лише на появу нового кандидата.

Врешті церемоніймейстрове кахикання, яке пролунало в повній тиші, підказало принцесі, що претенденти свої промови закінчили й настала її черга. 

Дівчина ще раз оглянула молодиків:

— Ваші слова мене вразили, — збрехала, не засміявшись. — Але я більше довіряю вчинкам. Тому приготувала вам завдання, — принцеса глянула на планшет, посміхнулася: 

— Ні, це не битва з драконом, не сподівайтесь — вам завтра до двадцятої години слід доставити сюди справжнього хорошого свинособаку. Інформацію про місцеперебування цих істот знайдете в Інтернетрях, а перенесе вас туди й назад королівський портал. І не запізнюйтесь: після означеної години почнеться голосування між вами — для забави. А вже під бій курантів я, можливо, назву свою кандидатуру переможця…

Годинник продзеленькав двадцяту, але в залі ледь назбиралася половина вчорашніх претендентів. Біля кожного з них стояли чисто вдягнені істоти — зовні схожі на людей, з ніби приліпленою усмішкою на морді. І тільки в самому кінці черги, біля купи великих чорних пакетів переминався з ноги на ногу, очевидно, прислужник одного з претендентів.

— Де твій господар? Що в пакунках? — принцесу розбирала цікавість.

— Там хороші свинособаки, — слуга розглядав підлогу. — Господар ще полює. Переказав… — хлопець замовк.

— Що переказав? Говори!

— Що виграв би, але відмовляється від подальшої боротьби, бо… — слуга зіщулився.

— Не бійся, продовжуй — нічого тобі за це не буде, обіцяю!

— Бо полювання на свинособак, — прислужник вже шепотів, — йому сподобалося більше, ніж ви…