Дитячі бажання

Бите скло хрускотіло під ногами, холодний вітер наскрізь продував колись, мабуть, затишну квартиру, яка зараз стояла руїною, десь неподалік чулися постріли.

Чоловік в червоному кожушкові, котрий з’явився, здавалося, з нізвідки, схоже, подумав, що помилився адресою. Бо зазирнув у планшет, що тримав у руках, щось там погортав, потім заозирався і відтак завмер. Опісля потихеньку нахилився й підняв з підлоги ведмедика, одна лапа якого ледь трималася на кількох ниточках. Чоловік легенько струснув з нього пил, зітхнув — саме такого і саме сюди замовляли торік. І власне він вмощував цю ще нову іграшку поряд зі сплячим малюком — під подушку ховати побоявся, щоб ненароком не розбудити маля, а підхожої панчохи для подарунків ніде не знайшов.

Ліжко і зараз стояло в кутку: потрощене, з бурими плямами на ковдрі й простирадлі, наполовину засипане битою цеглою та склом. Чоловік присів на його краєчок, притулив пальця до свого вуха.

— Різдв’янику, чуєш мене? — промовив неголосно. — У нас цьогоріч на гвинтівки замовлення є?.. Та краще снайперські, але підійдуть будь-які… Мисливці, кажеш, замовляли? Притримай їх, а звіробоям натомість дівок гумових надувних надішли — хоч якась радість людям буде. Потім перепросимо, скажемо, що стажисти помилково відправили… Навіщо, питаєш? А пам’ятаєш купу листів, у яких дитячим почерком просили в мене гвинтівки снайперські, з кулями? Я ще сміявся, мовляв, оце дітлахи жартують. Але, схоже, то не жарти були. І той, хто казав, що добро має бути з кулаками, також мав рацію. Тому готуй всю зброю, що є у нас. А ще скажи стажистам, що цьогоріч подарунки дітлахам розноситимуть вони — не маленькі, справляться. Бо в нас із тобою буде важливіше завдання — влаштуємо різдв’яне сафарі… На кого, питаєш? Побачиш, але не заздрю я їм, ох, не заздрю! Готуйся, я скоро буду.

Чоловік випростався, ще раз озирнувся. Опісля поклав іграшкового ведмедика до своєї торби, закинув її на плече.

— Вам, тварюки, це так не минеться! — прогарчав невідомо кому. — Ще нікому не виходило розізлити святого Миколая, але вам — вітаю! — таки вдалося! Тому начувайтеся — ви ще не раз пошкодуєте, що зробили це! Ох, пошкодуєте!

Чоловік зітхнув, зробив крок і розтанув у повітрі…