Неевклідова бухгалтерія

Коли джунглі просинаються, всі тварини починають бігти. Одні – щоб не стати здобиччю, інші – щоб не здохнути з голоду. З людьми таке теж часто-густо трапляється. В житті Остапа останнім часом ці два мотиви збігались усе частіше. Ось і зараз він одночасно тікав і переслідував. Розшукував Марі й ховався від мстивих переслідувачів. А в такій ситуації в тебе немає вибору. Ти тікаєш туди, куди тікає твоя здобич. Тому зараз Остапові треба було завітати на Ейпландію. Але візит цей мав би бути максимально… неофіційним.

Як це зробити? Та звичайно ж знайти підхожу команду контрабандистів, що планують черговий рейс на Ейпландію. Вештаючись припортовою інфраструктурою Веганії, Остап вираховував тренованим оком типових представників цієї поважної професії і ненав’язливо втирався в довіру. Врешті-решт його зусилля увінчалися успіхом. Добряче підпоєний спрутоподібний комерсант нарешті спрямував його до однієї парочки ділків, що найближчим часом планували не надто офіційний комівояж саме на Ейпландію.

Парочка виявилась досить колоритною. Одним з контрабандистів виступав рептилоїд із мордою хамелеона на ім’я Фроззі, він же Раптор. Компанію йому складав етнічний ейпландець Гонзо з клікухою Метеор. Достоту орангутанг, щоправда без лицьового диска, але з пишними рудими бакенбардами. Початкова недовіра і сторожкість дещо розтанула, коли Остап запевнив, що є непоганим знавцем механіки і квантроніки й цілком впорається з функцією бортінженера. Але за оплату все одно довелось торгуватись. Зійшлись на двох з п’яти мільйонів, що Остап мав на той час за кишенькові гроші на подорож.

Космічна таратайка «Спрайт» виявилась старезною міжпланетною вантажівкою без портального генератора, тобто геть не здатна здійснювати рейси між системами. Але прихований під обшивкою слабенький гіперпросторовий інвертор дозволяв користуватись готовими тунелями. Вочевидь, доступ до них своїм абонентам і забезпечувала місцева Гільдія вільних комерсантів.

В рубці таратайки Остап, передаючи комерсантам завдаток в один мільйон, запитав:

– Хлопці, доки ми «на березі», я б хотів знати, що ми перевозимо? Просто хочеться розуміти, чим я ризикую, якщо нас накриють.

Фроззі, вилизуючи язиком очі, флегматично запевнив:

– Жодних ризиків. У нас у трюмах звичайний марочний канабісний ель.

– Наркоторгівля? – здивовано задер брови Остап.

Гонзо в цей час валявся в пілотському кріслі, максимально відкинувши спинку і туплячись в екран. Закинувши одну руку за голову, другою він періодично прикладав до рота літрову пляшку якогось пійла. Всю роботу виконували його нижні кінцівки. Довгі пальці стрімко пурхали над пультом, керуючи передполітною діагностикою.

– Ти що, Остапе! – реготнув ейпландець. – Не плутай чесних бутлегерів із наркоторговцями! Канабісний ель геть не містить наркотичного ТГК. Це звичайний легальний напій, а в наших трюмах і взагалі – найкращий. Живий!

– Легальний в усіх цивілізованих світах, окрім Ейпландії, – додав Фроззі. – Ці бовдури ніяк не роздупляться його легалізувати. Тому попит там шалений. А щодо «накриють» – не переймайся. Усе на мазі. В найгіршому випадку тобі загрожує максимум депортація за нелегальний перетин. А завдаток ми повернемо. Влаштовує?

– Цілком, – погодився Остап.

***

Перед зльотом Фроззі полишив рубку, заявивши, що наразі йому тут немає чого робити. А Остапа з рубки не надто делікатно випхав Гонзо, стверджуючи, що пасажир не має право знати, де розташований вхід до тунелю.

Щойно розташувавшись у своїй каюті, Остап відчув знайому вібрацію корабля, а затим легкий поштовх. В цілому зліт відбувся досить плавно як для старезної вантажної бляшанки.

«Щоб пляшки не побились», – посміхнувся про себе Остап і поринув у свої роздуми.

Вхід до тунелю позначився трохи більшим струсом, ніж зліт, але обережність також відчувалась. Але вже за кілька хвилин нутрощі корабля наповнились мерзотним виттям аварійної сирени. Остап підкинувся з ліжка, вибіг у коридор і рвонув до рубки.

Вам колись траплялось раптово опинитись в невагомості? А на бігу? Тіло нахилене вперед, нога відштовхується від підлоги, а наступного кроку не відбувається. Якийсь час ви за інерцією «крутите педалі», а тіло тим часом пливе вперед, поступово переходячи в горизонтальне положення.

В такому стані Остап і влетів в зачинені двері рубки і добряче б хряпнувся головою, якби вчасно не замортизував виставленими вперед руками. В результаті цього його тіло розпочало рух у зворотному напрямку. Він ледь устиг хлопнути долонею по клавіші відкриття і вчепитись за край ляди, що почала їхати вбік, відчиняючись.

В рубці, в самому центрі простору борсався у повітрі фіолетовий комбінезон, шалено розмахуючи усіма чотирма рудими руками. Поруч плавала літрова пляшка, кульки еля з неї і паяльний пістолет.

Побачивши Остапа, Гонзо вмить утихомирився, схрестив верхні руки на грудях, а нижні… – так само, там, звідки вони виросли. Достоту поважний ейп сапієнс, що вирішив безтурботно відпочити в невагомості.

Внизу, в тумбі керування зяяла відкрита панель, демонструючи назовні весь свій фарш з проводів і мікросхем. Відштовхнувшись, Остап одразу ж пірнув до тумби. А слідом за ним до рубки повільно вплив рептилоїд.

– Ну, і що тут вже встиг накоїти наш гарячий пілот? – як завжди флегматично запитав Фроззі, спрямувавши одне око вниз, на Остапа, а друге – вгору, на Гонзо.

– Холоднокровних не спитали, – огризнувся ейп, не міняючи пози. – Краще б допоміг спуститись!

– Е, ні, – відмовив хамелеон. – Повиси так, поки не накоїв іще чогось своїми невгамовними рученятками, що виросли з дупи… Принаймні половина.

– Я лише намагався полагодити блок керування генератора гравітації, – сердито пробурчав Гонзо.

– Еге ж… До речі, можеш скористатися принципом реактивного руху, – додав безпристрасно Раптор. – По пляшці бачу, що ти вже добряче заправився. Ти ж не думаєш, що тебе прозвали Метеором за швидкість і спритність? Метеоризм – ось твій козир!

Ейп мовчки насупився і лише відстовбурчив середній палець на правій нижній руці.

Остап і справді всередині тумби виявив згорілий квантронний трансмітер. А непошкоджений дублювальний вільно плавав поруч, тримаючись на обривку скотчу.

– І хто ж вас навчив кріпити апаратуру скотчем? – ледь стримуючи сміх, запитав Остап.

– Та є тут у нас майстри, – відгукнувся Гонзо. – Які найнадійнішим вважають все, що нагадує їх липкий язик! Коли в тумбі бахнуло, я поліз розбиратись, а там єдиний справний трансмітер ледь тримається на стрічці. Почав виправляти…

***

Несподівано над пультом пролунав сигнал виклику. І Остап, знаходячись найближче, за звичкою прийняв виклик. На екрані незрозумілий темний силует потроху перетворився на симпатичну представницю гомо сапієнс жіночої статі.

– Вас вітає автоматична патрульна станція прикордонної служби Батерфляндії, – лагідно прощебетала красуня. – Чекаємо на отримання від вас візових кодів… І, до речі, що то за руда тварина літає у вас за спиною? На неї також необхідні документи. Сподіваюсь, зі щепленнями все гаразд?

До пульта нарешті доплив рептилоїд.

– Ми зв’яжемось із вами незабаром, щойно полагодимо гравітаційний генератор, – неочікувано різкою скоромовкою проторохтів зазвичай холоднокровний рептилоїд і вимкнув зв’язок.

– Займися своєю справою! – додав він Остапові.

Причина такого поспіху Фроззі стала зрозумілою майже одразу ж, як перервався зв’язок.

– Ах ти ж клята хом’ячка! – заволав Гонзо, знову розмахуючи в повітрі усіма чотирма руками. – Я тобі покажу, хто з нас тварина! Я тебе так засуджу, що тебе не те, що в диспетчери, в прибиральниці найбруднішого ангару не візьмуть!

Тим часом Остап під’єднав нарешті трансмітер і в рубці знову запанувала гравітація. При цьому сам Остап майже лежав на підлозі, а Фроззі вже встиг умоститись у пілотському кріслі. Чого не скажеш про Гонзо. Той з усією потужністю стандартної гравітації гепнувся на підлогу з двометрової висоти.

– Довбані хом’яки! – заволав він. – Йолопе, ти що, не міг попередити?! Ще й пляшка розбилась!

– Гомо сапієнс до хом’яків не мають жодного відношення, – замість Остапа відповів рептилоїд. – І щоб ти знав, судитись тобі доведеться з ШІ. Ти проґавив слово «автоматична». Це була звичайна ботва, тому й вигляд мала гомо, бо спілкувалася з Остапом… А зараз помовчте обидва, я спробую владнати цю проблему…

Ніхто достеменно не знає, про що там цвірінькав хамелеон зі своїм майже віддзеркаленням, хоч і більш миловидним. І ніхто ніколи не дізнається, які коди він згодував цій автоматичній станції. І навіть коли зв’язок припинився, неможливо було зрозуміти, чи задоволений результатом рептилоїд. Безпристрасний вираз обличчя холоднокровного не давав жодного натяку.

– Нам дуже пощастило, що вивалились саме на Батерфляндії, – як завжди флегматично зауважив він. – У штучного інтелекту їхніх автоматичних станцій є один цікавий баг. Зі мною ним мій кузен поділився.

– То що, нас не розстріляють з автоматичної гармати? – зажадав конкретики ейп, потираючи забите стегно.

– Ні, – запевнив Фроззі. – Віднині ми знаходимось в суверенному просторі Батерфляндії цілком легально.

– Це, звісно, чудово, – почухав потилицю Гонзо. – Але як, чорт забирай, ми тут опинились?

– Так буває лише тоді, – долучився до розмови Остап, – коли в тунелі виходить з ладу інвертор. Корабель миттєво викидає у найближчий портал. Тож наш Гонзо в цьому не винен. Згорілий трансмітер – лише побічний наслідок.

– Ну тоді давай, гомо, – меланхолійно протягнув Фроззі, – ти ж у нас борт-інженер, біжи, розбирайся з тим клятим інвертором.

***

Розбиратись, насправді, не було з чим. Навіть побіжний огляд з двохсот відсотковою гарантією свідчив, що інвертору гаплик. І ремонту він не підлягає не те що в польових умовах, а навіть в найкращій станції техобслуговування. Тільки заміна. Про це Остап і доповів своїм «капітанам».

– Що ж, – філософськи констатував хамелеон, абсолютно розсинхронізовано рухаючи очима. – Це означає лише одне – запердолитись назад в тунель нам не світить. Подивимось, що ми маємо.

Провівши швидкі маніпуляції на пульті, Фроззі розгорнув над ним голографічний макет системи Батерфляндії.

– Трясця! – проявив неочікувану емоційність рептилоїд. – Планета у протифазі! Тобто по той бік зірки! Нам щастить як потопельникам!

Виводячи в голограмі якісь цифри і запускаючи якісь розрахунки, він нарешті скрушно зітхнув:

– На просторових дотягнемо, палива вистачить… Раптом що додамо реактивний двигун Гонзо… Але ж цілих шість діб!

– Що поробиш, потерпимо, – вагомо заявив ейп. – Води й їдла вистачить.

– Це в нас із тобою, – зауважив Фроззі. – А в тебе, Остапе, як із припасами?

– Чесно кажучи, – насупився Остап, – я на таку тривалу подорож не запасався…

– А гомо, між іншим, м’ясоїдні… – спокійно констатував хамелеон.

– А ейпи, між іншим, наскрізь просякнуті токсинами, – занервував Гонзо, – особливо небезпечними для гомо!.. Якщо що, я готовий поділитись своїми салатами!

– А я консервованими тарганами, – додав рептилоїд. – Має вистачити на двох.

– Дякую, друзі! – усміхнувся Остап, стримуючи регіт. – А я у відповідь зобов’язуюсь не вживати ані мавп’ятини, ані ящерятини!

– Хом’яки кровожерливі! – буркнув собі під ніс Гонзо і поліз до шафи за новою пляшкою елю.

За тиждень «Спрайт» уже відпочивав на стоянці Батерфляндського космопорту, а екіпаж перекурював на свіжому повітрі, розташувавшись на містку перед пандусом. Гонзо за звичкою напівлежав у кріслі, закинувши нижні руки на парапет. Верхні руки були зайняті одна – нерозлучною пляшкою, інша – сигарою. Остап же парував своїм антикварним вейп-кальяном. Фроззі тягнув тонку і довгу сигаретку в такому ж тонкому й довгому мундштуці.

– Я перенишпорив усі місцеві мережі, – порушив тишу він. – Навіть на вторинному ринку ми не придбаємо вживаний інвертор дешевше як за п’ять лямів.

– Отже, треба роздобути десь іще три, – задумливо зітхнув ейп. – Може в казино зіграти? Їх тут достобіса! Я не кажу про рулетку чи слоти, але можна було б спробувати роззути якихось тюхтіїв у покер…

– Тільки не тобі, – флегматично заявив рептилоїд. – Тобі навіть якщо цеберку на голову надіти, і то з твого гикання і рохкання можна вирахувати весь твій прикуп.

– А ти сам типу холоднокровний покер-фейс?! – образився Гонзо. – Всі емоції на морді через неконтрольовану зміну кольорів!

Якби Остап був звичайним пасажиром, він би, напевно, позичив би хлопцям три мільйони. Але це було б надто просто і нецікаво. Тому він вирішив взяти хід розмови у свої руки.

– У вас що, жодних заощаджень на всяк випадок? – ненав’язливо запитав Остап.

– Все пішло на закупівлю товару, – незворушно відповів Фроззі.

– До речі… У вас же є товар, – продовжив Остап. – Можете спробувати продати якусь частину…

– Частину? – втрутився Гонзо. – Ти геть нічого не знаєш про Батерфляндський ринок! Тут канабісний ель – звичайне дешеве пійло. До того ж не дуже популярне.

– А ще врахуй, що товар без сертифікату походження, – додав Фроззі. – Хто таке лайно купить? Ми поки знайдемо покупця, ель іще й термін придатності вичерпає.

– Але я все ж таки спробую знайти клієнта! – запевнив Остап. – Підніму старі зв’язки. Раптом щось і вигорить… Головне, щоб ви тим часом не спустили останні гроші в казино!

***

На терасі одного з припортових ресторанчиків розташувалась колоритна трійця в очікуванні на зустріч із потенційним покупцем. Гонзо як завжди вклав на стіл нижні кінцівки, що для ейпа було як для людини покласти лікті. Фроззі ж меланхолійно водив очима незалежно одне від одного і періодично ловив своїм довгим липким язиком жирних мух просто на льоту. І плямкав із задоволеною усмішкою.

– Гонзо, прибери ноги зі стола, – вимогливо зауважив Остап. – Ми все ж таки зустрічаємось із поважним бізнесменом! А ти, Фроззі, припини ловити комах! Бо комерсант належить до раси інсектоїдів. І твої хамелеонські замашки матимуть вкрай неввічливий вигляд!

– Трясця! – лайнувся ейп, прибираючи зі стола ноги-руки. – Треба було Раптора взагалі лишити на кораблі, щоб не лякати клієнта!

– Не бійтеся, він не расист, – посміхнувся Остап. – Як будете поводитись пристойно, то й проблем не буде.

– Добре, я буду стримуватись, – погодився хамелеон, дожовуючи останню муху.

Незабаром з’явився і клієнт – двометровий богомол, якого Остап представив як пана Фунта. Той вітався з командою якимось скрипучим цвіріньканням, яке одразу ж озвучувалось загальногалактичною мовою перекладачем-медальйоном, що теліпався на шиї на паладієвому ланцюгу.

– Пан Остап ознайомив мене з кількістю і якістю пропонованого вами товару, – безпристрасно проголосив медальйон на початку торгів. – З огляду на поточний попит на цей товар можу запропонувати вам два мільйони.

– Знущаєтесь? – обурився Гонзо, ледь стримавшись, щоби знову не покласти ноги на стіл. – Він лише в закупці став нам у чотири! А ще ж доставка!

– Ну, то мабуть, варто було й продавати там, де він так дорого коштує, – незворушно відповів Фунт. – І не витрачалися б на транспортування… Максимум два з половиною…

– Ви хотіли сказати три з половиною? – Фроззі трохи висунув язик, вочевидь, цілячись у чергову муху, але передумав. – Ми й так несемо збитки. А ви між тим думаєте про надприбутки. Я ознайомився з поточними цінами на Батерфляндії. Цей якісний товар ви легко зможете розпродати вроздріб за п’ять мільйонів!

– А ще витрати на цю роздрібну торгівлю, – так само спокійно відповів медальйон, вочевидь, не передаючи емоції свого господаря. Хоча богомол у цей момент завзято жестикулював у повітрі всіма чотирма верхніми кінцівками. – А ще з урахуванням нелегального завозу, хоча незрозуміло, навіщо вам це знадобилося… Ніхто при здоровому глузді не витратить на цю ризиковану оборудку більше трьох мільйонів.

– То що, вдаримо по руках на цифрі три? – втрутився у розмову Остап.

– Умовили, – по хвилі роздумів погодився Фунт, простягаючи для рукостискання три кінцівки, а четвертою чухаючи потилицю.

Перезирнувшись між собою, Гонзо і Фроззі потисли хітинові пазурі інсектоїда.

– За товаром прибуду до вашого корабля сьогодні ввечері, – підсумував богомол, на прощання склавши дві пари лапок в молитовному жесті.

***

– Ну ось, – знову завалив ноги на стіл Гонзо, коли бізнесмен пішов. – Тепер придбаємо сякий-такий інвертор і знову пірнемо у тунель. Але який тепер сенс пертися до Ейпландії без товару?

– Не забувай, що два з п’яти лямів нам платить Остап, – завертів очима-локаторами Фроззі і вистрілив язицюрою в чергову муху. – Тож маємо його туди доправити.

– Більше того, – додав Остап. – Я дав вам лише один, другий маю сплатити лише по прибуттю!

– От які ж ви, хом’яки, формалісти! – хлопнув себе стегну ейп. – Ти хоч розумієш, що без другого ми не купимо інвертор і ніяк не довеземо тебе до Ейпландії?

– А що як я заплачу другий лям, а ви знову десь обламаєтесь? – скептично відповів Остап. – Краще вже забрати завдаток і пошукати щастя з іншою командою!

– Забрати завдаток?! – задер надбрівні дуги Гонзо. – Хто його тобі віддасть? А дорога від Веганії до Батерфляндії? А мої салати? Це що, вже нічого не варте?

– Доведеться віддати, – флегматично зауважив хамелеон, ні на мить не припиняючи сканувати простір на предмет повітряних цілей. – Формально він правий. А неприємностей з Гільдією нам не треба. І за чотири лями ми все одно не надибаємо інвертор.

– Не віддам із принципу! – вперто фіналізував ейп, прикладаючись до пляшки.

– Не люблю конфронтацій, – задумливо простягнув Остап, розсіяно туплячись у простір. – Тому пропоную компроміс. Фактично лям знаходиться у вас, але де-юре він мій. Я зараз додаю іще один і ви будете мені винні два.

– Під здирницькі відсотки, – чи то запитав, чи то ствердив флегматичний Фроззі.

– Взагалі без відсотків, – заперечив Остап.

– На який термін? – трохи пожвавішав Гонзо.

– Віддасте щойно заробите, – усміхнувся Остап. – Але з однією умовою. Заробляти почнете одразу. Коли богомол прийде за товаром, спробуйте вмовити його продати ель на Ейпландії, скориставшись вашими послугами перевізника. От і заробите.

– Гадаєш, він погодиться? – засумнівався рептилоїд.

– А скільки платять ейпландці? – відповів питанням на питання Остап.

– Десять лямів, – сердито буркнув Гонзо.

– На такий бариш має погодитись! – впевнено усміхнувся Остап.

***

Прибулого за товаром Фунта гостинно запросили до кают-компанії «Спрайта» на «неформальну дегустацію товару». Богомол передав команді невеличкий кейс із трьома мільйонами готівкою, отримавши натомість пропозицію продати товар іще вигідніше.

– Ейпландська сторона обіцяє викупити всю партію за десять лямів, – запевнив Фроззі, протираючи язиком очі. – Вам не доведеться вовтузитись із роздрібною торгівлею і перейматися питаннями транспортування. І всі ці зручності обійдуться вам в якихось три мільйони.

– Звучить заманливо, – відповів медальйон на шиї інсектоїда. – Але ви пропонуєте мені вкласти ще додатково гроші з ризиком втратити і їх і товар. Дуже скидається на аферу.

– Яка афера?! – обурився Гонзо. – Ми чесні комерсанти! Ніхто ж не вимагає від вас оплату наших послуг наперед. Ми просто відшинкуємо собі три від десяти після отримання баришу.

– Добре, але це не гарантує мені отримання решти прибутку, – продовжував сумніватись Фунт. – Ось мої умови. З товаром на Ейпландію ви маєте доправити мого експедитора. Він пригляне за товаром і отримає платню від ейпландців. З цих грошей він виплатить вам не три, а два мільйони. Цього достатньо за ваші послуги. До того ж, якщо вам заплатять не десять, а дев’ять мільйонів, то ви отримаєте лише один. І так далі. Арифметика дуже проста. Ви згодні?

– Із чим саме? – флегматично перепитав Фроззі. – З арифметикою, чи з умовами?

– З усім, – відрубав Фунт. – Я готовий ризикнути товаром тільки на таких умовах.

Хлопці перезирнулись і Гонзо, зітхнувши, знехотя кивнув:

– Згодні.

– Тепер щодо експедитора, – продовжив Фунт в тому ж темпоритмі. – Пане Остапе, я знаю вас як порядну й добросовісну людину. Ви б не погодились виконати цю роль для мене? Пропоную вам винагороду в один мільйон.

– Із задоволенням, – діловито підтвердив Остап. – Можете на мене розраховувати.

– От і чудово, – підсумував богомол, склавши лапки в молитовному жесті. – Тож після виплати гонорарів перевізникам і оплати ваших послуг я очікую отримати від вас сім мільйонів. З такою арифметикою ви згодні?

– Не хвилюйтесь, – запевнив Остап. – Усе виконаємо якнайкраще.

– От же ж барига, цей тарган! – ляснув себе по стегну Гонзо, коли Фунт пішов. – Не поворухнувши й лапкою з трьох лямів зробить сім!

– А ми хотіли з чотирьох зробити десять, – незворушно відповів Фроззі. – Нам просто не пощастило з інвертором. До речі, Остапе, ти нарешті віддаси нам останній мільйон, якого бракує?

– Без питань, – підтвердив Остап і вивалив на стіл останні пачки своїх кишенькових грошей.

***

Зібравши нарешті необхідні п’ять мільйонів, команда негайно приступила до закупки інвертора. З демонтажем зламаного і встановленням нового завдяки Остапові вдалось упоратися втрьох самотужки.

А вже за тиждень «Спрайт» без пригод причалив в одному з торгових портів Ейпландії.

Невеличкий шимпанзе в супроводі двох здоровезних горил-охоронців передав Остапові кейс з десятьма мільйонами. І після перерахунку попрямував керувати розвантаженням товару.

Залишившись в рубці на самоті з Гонзо і Фроззі, Остап відрахував з кейсу кілька пачок і виклав на стіл:

– Ось, хлопці, ваші законні два лями за транспортні й посередницькі послуги.

– Міг би й не викладати, – похмуро буркнув ейп. – Ми тобі винні саме стільки. Тож повертаємо борг. Сподіваюсь, тепер квити?

– Е ні, друзі, – хитрувато усміхнувся Остап. – Так просто я вас не відпущу! По-перше, ви чудові і чуйні сапієнси, не дали мені сконати з голоду в скрутний час. Я на все життя запам’ятаю твої силосні брикети, Гонзо, і твоїх консервованих тарганів, Фроззі! Тому я пробачаю вам цей борг. Ба більше! Тобто, по-друге, ви все ж таки доправили мене до Ейпландії. Тож буде чесним розрахуватись із вами й за це.

І Остап відрахував із кейса іще два мільйони.

У Гонзо надбрівні дуги полізли на лоб, а шкірою Фроззі побігли різнокольорові плями.

– Сподіваюсь, це має трохи підняти вам настрій, – продовжив Остап, не припиняючи усміхатись. – Врешті-решт, якщо від десяти лямів відняти вартість інвертора і борг, який я вам пробачив, то вам лишилося б тільки три. А так – маєте чотири. Вважайте, повернули собівартість товару, та ще й отримали новий інвертор задурно!

– Але ж ти маєш віддати сім лямів Фунту, а в тебе лише шість! – навіть холоднокровний рептилоїд не зміг приховати здивування. – Чи ти вирішив його кинути?

– Не було ніякого Фунта, – розреготався Остап. – Тобто, богомол був, але товар у вас куплено за мої гроші. Тож починав я цю подорож із п’ятьма лямами і мав би вийти на Ейпландії із трьома. А так маю шість. Ось така в нас із вами виходить… неевклідова бухгалтерія!

І захлопнувши кейс, Остап попрямував до виходу, але на порозі обернувся:

– І на прощання… Гарні ви все ж таки хлопчики, але… Для покеру ви дійсно… не тойво… Тому не сідайте ніколи грати в азартні ігри з хом’яками… Особливо з тими, кого звати Остап Бендерсен!

А про себе подумав:

«Не був би ти таким сентиментальним, мав би зараз не шість, а десять. Але гра є гра. І не тільки програвати, але й вигравати треба теж гідно. До того ж з людьми варто по-людськи, навіть якщо вони мавпи і рептилоїди. А гроші – лише інструмент у грі. Тож не потрібно з них робити об’єкт культу. Цього лайна в Галактиці достобіса. Нашкребемо ще».