Заголовок

Кожного року те саме. Вже майже півстоліття пройшло, а нічого не змінилося – в кінці літа золоте море розливається схилами, хвилюється під натиском вітру, вечорами блищіть та сяє у розжарених променях сонця, які де-не-де пробиваються крізь густі хмари. В ці дні, коли небо все частіше наливається свинцем, коли обрій наповнюються темним кольором грозових хмар, Петро поглядає в сторону поля, знає, що скоро, як тільки перша блискавка розколись темно-сине небо, настане час збирати колосся. І не знати йому спокою аж допоки останній сніп не буде зітнути