Зустріч на Щекавиці

Вона вже більше години поралась у відсіку. Робота була не складною, але забирала купу часу, була нудною. Перед заходом до Сонячної системи треба було все ретельно перевірити та налагодити, капітан не полюбляв неприємних сюрпризів. І щоб якось себе відволікти, дівчина таскала за собою кульку візора.

«І на завершення випуску новин, хочу нагадати, що вже через 3 дні настане чергова дата Кінця світу. За новим, та більш точним перекладом календаря Майя, вчені Мексиканського університету досліджень визначили, що саме цього літа, станеться непоправне, та наступить черговий Апокаліпсис», бадьоро сповіщала дикторка.

Для Василини, штурмана, а за сумісництвом інженера з налагодження майже всього тут, це була не просто новина. Вона розраховувала чергування та свою відпустку, щоб бути вдома, якраз в ці самі дні, коли повинне збутись пророцтво. Хтось мав звичку кудись ходити в окремі дні, а в їх сім’ї була традиція збиратись у Києві, на Подолі, та підніматись на одну з тамтешніх гір. Цього року зібратись всім не вийшло, але кохана бабуся вже сповістила, що обов’язково прийде на Щекавицю.

Корабель легенько трухнуло, а це означало, що наладка всіх систем завершена.

– Налагодження систем завершено. Всі система корабля працюють згідно заданими параметрами, – промовив металевий голос.

– Дякую. Будь гарною дівчинкою, та не вередую за мою відсутність.

Вася доторкнулась до стіни-панелі та вийшла. Підходив час її чергування на містку.

Крейсер «Крила Янгола» був відносно невеликим патрульним кораблем в цій частині Галактиці. Екіпаж був інтернаціональним, але за збігом обставин, всі розмовляли не на стандартному галактичному, як зазвичай на таких кораблях, а по українські. Команда хоча і складалась з канадця Алекса, німкені Івонни, американця Філа, та українки, в особі Василини, але краще володіли українською, бо родичі були саме з України. Так вже вийшло після війни.

Перед самим мостиком, коли вона прятала до кишені візор її наздогнав напарник за чергуванням – Філ

– Не передумала?

Смішки та жарти на її адресу, про чудакуватість повернутись до рідного міста саме в дні Апокаліпсису, вона чула з початку цієї подорожі. Василиса сприймала це спокійно, та тільки посміхалась у відповідь.

– Ні. Все таки хочу додому. – посміхнулась вона до спір змовника, входячи у велику залу, яку називали капітанським містком.

Капітан АнгЕлов, високий чоловік (якщо можна сказати так про того, хто був представником Землі) мовчки передав карту-ключ керування, та не промовляючи не звука вийшов.

Перший помічник та штурман зайняли свої місця та потягнулось довге нічне чергування. Розмови в такий час буле єдиним, що відволікало від сну.

– А ти знаєш, можливо ти і права. Навіть такі події треба добре відзначити, – мрійливо потягнув хлопець заводячи руки за голову та відкидаючись на стільці.

Це було продовження раніш початої розмови.

– Може ця ідея не така вже і погана «відтягнутись» в останній день. Особливо якщо точно знати, що потім вже нічого не буде, але як завжди у передвісників, кажуть що останній день, а насправді цих останніх було дуже багато. Щоб не було потім соромно. Я дуже багато запланував для себе. По-перше, набрав би кредитів у банку (Все одно віддавати ніхто не буде), злітав до Вегаса – моя давня мрія побачити казино. Кажуть, що там також прикольно, як і було у Вегасі на Землі, навідь, в рази крутіше.

Філ потер долоні, представляючи як привів би останні дні. Список вийшов довжелезним. Йому подобалась ідея роздумів «якби, так якби».

– Пішов би до того бару, де працює Хлоя, набив би писок завжди п’яному його чоловікові та провів би час з нею. Я би розказав ….

Філ зробив паузу, занурюючись у спогади. Він посерйознішав.

– І чому ти це не зробиш? – спитала дівчина до цього уважно слухаючі співрозмовника.

Відповідати їй не поспішали.

– Як би не ти, я б, напевно, і не міркував, що я буду робити в свої останні дні, особливо якщо буду знати, що вони дійсно останні. Постійно щось планую, кудись біжу, та намагаюсь встигнути. Але коли приходить усвідомлення, що і все, далі кінець. Насправді бажання і зовсім інші.

Голос Філа був зовсім іншим – пройшла веселість з якою він говори про свої загули та останніх пригодах.

– Деякі справи є незаконними, відповідати за хвилинну слабкість якось не мА бажання. Це якби напевно знати, що все, і далі вже не буде.

– Але в твоєму списку є цілком пристойні справи. Що з ними то не так?

Пауза.

– Я не знаю, можливо в більш сприятливий час.

Голос був невпевненим та тихим.

– А коли той самий час буде? Що тобі заважає виконати майже половину з того, що ти говорив мені.

Знов пауза. Вже надовго.

В своє останнє чергування вони так і не повернулись до обговорення Кінця світу. Філ більше не відпускав жарти на цю тему, як це бувало зазвичай. Мовчки передав справи наступним, та вийшов.

В кармані заголосив візор

– Привіт моя люба Василина, – бабуля завжди називала всіх тільки повними іменами, та не любила ніяких скорочень. – Знаю, що ти після зміни, тому почну по справі. Спочатку вислухай та не зітхай так тяжко. І тільки не сердься.

Коли від бабулі звучала фраза, це означало, що Васі це ну дуже не сподобається. Це на сто відсотків її бабуся зробить те, що буде вкрай дивним та чудакуватим.

Її Улюблена бабуля народилася якраз в рік перемоги, та називала себе поколінням Бети, вона чудово розумілась на техніці (саме це успадкувала і онука), розмовляла інколи так, що розуміли її тільки бабусині подруги.

– Ти коли будеш у місті? Встигаєш н початок? Я тут спланувала вечірку. В тій кав’ярні, що на Подолі. Там ще роблять мої улюблені смаколики.

Сама така витівка, не була для її бабусі чим то важким, вона вже давно самостійно пересувалась на своєму візочку, називаючи його коробочкою. Але ці дві, диво бабці, мешкали майже на іншому кінці країни і це займе пів дня.

– Я розумію, ти зараз будеш казати, що б я нічого такого не вигадувала, але це не питання, яке треба виносити на обговорення зі мною. Це ж не просто якась дата, це ж Апокаліпсис. І може не бути часу по теревенити з ними. Поля повинна ще пригостити домашньою наливкою, а це, як ти розумієш, я не можу пропустити.

Те, що це був далеко не перший Апокаліпсис, не остання наливка дівчина розсудливо промовчала. Свою родичку вона добре знала, тому просто відповіла.

– Добре. Я поміркую над цім.

Бажання та часу на суперечки вона не мала. Все одно буде ганяти по країні на своїй новій тачці (теж слово бабулі), збираючи всіх знайомих на Подолі. Вона обов’язково поміркує, кому передоручити цю почесну місію.

Саме її бабуся запровадила відмічати відомі дати чергових «Кінців світу» саме в Києві та ще ходити на Щекавицю. Вона казала, що так казала їй мати, а їй – її мати. У сім’я це залишилось як привід зібратись усією родиною, коли зараз була розкинута не те що, по всій Землі, але навіть і по деяким планетам Сонячної системи.

«Я поміркую, але на свіжу голову».

Наступне обговорення як треба поводитись під час Кінця світу виникло за вечерею. Це був, напевно єдиний час, коли команда збиралась разом. Підходячи до так званої вітальні Василина почула розмову, де Філ комусь доводив, що тільки його план на кінець світу вірний.

Івонна, завжди спокійна та чемна була дуже спантеличена словами свого колеги.

– Не мели дурниць, Філе. Який загул, яке свято. Це ж страхіття, коли буде насправді. Треба зберігати спокій, привести справи до ладу.

– Хай ті, кому це треба і займаються марною працею. Я ж віддаю перевагу тому, чого бажаю саме я, але не тому що комусь важливо.

Вася, можливо і відчувала себе причетною до цієї суперечки, але в розмову не втручалась. Взявши свою тарілку, вона мовчки стала вечеряти.

– Які ви сьогодні всі нудні, нецікаво. – Кинув Філ та вийшов. За ним пройшов і Алекс, який не приймав чиюсь сторону суперечки.

У кімнаті залишились тільки дівчата.

– Ніколи не розуміла таких, як Філ. Я б перечекала б цей час, та почала б радіти вже потім.

Вася не сперечалась. Вона бачила, як жах в очах співрозмовниці. Саме вона була проти так близько наближатись до Землі саме в ці дні. Але АнгЄлов все вирішив сам.

«Як багато можна дізнатись про оточення, тільки спитавши про Кінець світу. Навіть не здогадувалась до чого про загульні плани Філа, та страхи Івонни.

Залишок часу до Землі пройшов спокійно. Після відвертих розмов всі уникали один одного. Тема, з якої була заміна штурмана старанно замовчувалась.

Вийшовши на потрібну орбіту крейсер чекав заміну та дозвіл.

– Штурман пройдіть на мостик, до капітана. – сповістила панель біля голови Васі.

Капітан АнгЄлов був високий, завбільшки ніж 2,5 метри, і єдиний, хто на цьому крейсері не був людиною. Їх раса дуже добре спілкувалась с Земле. Завжди меж емоцій, дуже уважний та майже ніколи нічого не казав. Він розмовляв, на стандартному галактичному, але робив це дуже мало. Зріст був такий, що спілкування проходило сидячи. І на всіх дивився наче на дітей, малих, неслухняних, але коханих.

Весь час, коли на кораблі велись суперечки він зберігав нейтральну позицію.

– Які твої плани після відпустки?

Ця розмова проходила після офіційної частини, коли дівчина доповіла про свою роботу і завтрашня для нового штурмана.

– Повернутись на крейсер, якщо приймете, звісно

Капітан кивнув головою (більше своїм думкам) та уважно подивився на неї.

– Знаєш я ніколи не вірив вашим дослідникам. Ти всім дала розуміли свої страхи, напрям руху. І можливо цей Кінець буде зовсім не таким. Але це не важливо. НЕ треба чекати чогось приходу, бо інколи, той самий «кінець» може бути набагато ближче чим вони вважають. Вільна. Та передавай привітання Вікторії.

Київ зустрів її сонячною погодою.

«Як тебе не любити….» чулось по залу космовокзала. Це була точна копія центрального залізничного вокзалу, який так любила її бабуля.

Вона вдома!

Завдання з зірочкою, яке задала їх родичка вирішилось дуже легко, вона просто переклала його на правнука тієї самої тітки Поліни (бабцею вона себе заборонила називали, хочу їй було приблизно сто років). І зараз у неї був час до зустрічі.

Забігши до себе, та змінивши форму на літні юбку та топік вона вийшла до міста. Хрещатик, зустрів її, як завжди, великою купою людей. Деякі поспішали по справам, інші гуляли повз великої кількості магазинів.

Подивившись на годинник, Валилина направилась до Подолу. Вже наближався потрібний час, який за традицією вона проводила як завжди, милуючись краєвидами на Щекавиці.