Перед світанком ніч найтемніша

У студії вже зібралися глядачі, оператори виставили світло, звукорежисери навісили мікрофони на всіх учасників та перевірили звук.

Інна сіла за пульт і приготувалася випускати передачу в ефір.

3. 2. 1.

– Доброго вечора, наші любі глядачі! Сьогодні чарівний вечір і до нашої студії ми запросили надзвичайних гостей! Зустрічайте! Професорка психології Ксенія Містикович та незрівнянна Марфа Сріблянська – тарологиня, астрологиня та ворожка у третьому поколінні.

Інна позіхнула від нудьги. Бла-бла-бла. Яка ворожка? Двадцять перше століття на дворі!

– Пані Ксеніє, а як ви вважаєте, чи впливає ворожіння на вибір партнера? – спитала ведуча.

– Безумовно впливає…

«І ця туди ж! – скривилася Інна. – А ще професорка!»

–… називається самонавіюванням. Людина отримала якийсь результат під час ворожіння і всі подальші події в житті орієнтує на ці результати, співставляє з ними. Скажімо, дівчина ворожить на ім’я нареченого. Отримує ім’я Андрій. Я вам з майже стовідсотковою гарантією скажу, що вона вийде заміж за Андрія.

Сміх у залі. Публіка кепкує з недолугої професорки, що заплуталася у власних свідченнях. Найголосніше регоче ворожка у третьому поколінні.

Ведуча намагається тримати серйозне обличчя і перепитує:

– Чому ж так?

– Все дуже просто! – пані Містикович ані трохи не знітилася. – Тому що дівчина на хлопців з іншими іменами навіть не дивитиметься.

Зал аплодує стоячи. Ляльки пустоголові. За спинами в операторів стоять люди з плакатами, на яких написано, якою має бути реакція публіки на репліки героїв.

Інна втомлено потерла очі. Не любила вона цих зимових свят, що летіли одне за одним скаженою низкою. І ледь не кожне друге вимагало ворожінь.

Пригадалася розповідь подружки про те, як вона на папірцях писала імена хлопців, клала під подушку і вранці витягла спочатку одне ім’я, потім друге. Перше ім’я їй не сподобалося, друге було ще гіршим, тож дівчина вирішила втретє не ризикувати. Так і сталося, що двічі була заміжня, і чоловіки носили імена «з-під подушки».

–…одне з моїх найулюбленіших ворожінь! – тепер віщувала таро-астро-воро-логиня. – Дівчата, повірте мені, це працює! Так ще моя прабабуся заміж вийшла, і бабуся теж.

Голос зі студії:

– А мама?

– Мама інший спосіб використовувала. Але я знову до нього повернулася.

Інна розплющила очі і втупилася в монітор.

– Берете аркуш паперу, розрізаєте або розриваєте його на однакові шматочки, пишете чоловічі імена – які захочете! Скручуєте папірці і складаєте під подушку.

«А якщо я без подушки сплю, куди складати? Під матрац?» – саркастично посміхнулася сама до себе дівчина.

Ворожка продовжувала:

– Вранці витягаєте один папірець і читаєте ім’я. це і буде ваш наречений!

«Кумедно, – подумала Інна. – Вона теж про цей спосіб згадала. Трясця його матері, а можу, й собі спробувати?»

***

Ефір закінчувався о пів на дванадцяту ночі. О такій порі додому Інні було не доїхати, тож вона зазвичай їхала ночувати до коханого. Майбутня свекруха була суворою та набожною жінкою, тож забороняла спати Інні в одній кімнаті з її синочком – тридцятирічним холостяком Василем.

Коли Інна дісталася до квартири Василя, той уже спав. Вона тихенько прокралася до сусідньої кімнати і замкнула двері зсередини. Дістала з сумочки блокнот, відірвала аркуш і розірвала його на дрібні шматочки. Олівцем написала імена – спеціально такі, що в неї й чоловіків таких не було серед знайомих. Хосе Ігнасіо, П’єр, Карл Фрідріх, Штефан… На що фантазії вистачило. І лише одне – найрідніше. Вони з Василем були разом уже три роки, але він ніяк не наважувався зробити дівчині пропозицію. Тож, виводячи його ім’я на папірці, Інна вирішила: або цьогоріч, або ніколи. Якщо вона не в змозі щось змінити у їхніх стосунках, хай втрутиться Доля. Чи що воно там – по той бік здорового глузду.

Скрутила всі папірці у рурочки. Витягла з шафи товсту важелезну подушку – ох, чого не зробиш з дурощів! Склала папірці на ліжку, поклала на них подушку і вляглася. Лежати було незручно, шия затікала, спина починала нити від незручного положення.

«Хто тільки вигадав такі подушки робити?» – у напівсонні подумала Інна і заплющила очі.

***

Василь заснув о десятій. Вирубився просто. Щоденний підйом о пів на п’яту давався взнаки. Робота оператора телебачення не така проста, як може здатися на перший погляд. Прямий ефір починається о шостій, тож о п’ятій уже слід бути на роботі.

– Васіу, акорджі! Васіу!

– Базіль, іль е там де сельове! Імєдьєтумо!

– Базіль, штей бітте ауф! Ду хаст айн ґросес проблєм.

Незнайомі чоловіки на різні голоси вимагали чогось від Василя. Він ніяк не міг зрозуміти, звідки у квартирі його матері стільки гостей, ще й іноземців. Перевернувся на інший бік та розплющив очі.

– Он вас вшисткіх нє розумє. Спробує з нім порозмав’яч. Василь, вставай натихм’яст!

Ліжко стояло посеред величезного, до небокраю, ромашкового поля. Звідкись здалеку почувся тонкий писк, який швидко наближався, набираючи гучності. Повітря навколо хлюпнулося звуковою хвилею і у Василя заклало вуха. Він потрусив головою. Дзвін припинився, натомість чоловіки навколо заговорили українською.

Високий статний чоловік зі світлим волоссям та сірими очима звернувся до Василя тоном, що не передбачає суперечок:

– Василю, ти маєш велику проблему. І я не маю жодного бажання вирішувати її за свій рахунок.

Молодий хлопець у яскравій сорочці, смаглявий, чорноокий, з волоссям, зібраним у хвіст на потилиці, заступив білявого:

– Васіу, будь ласка, я ще такий молодий! Не кривдь мене! Вставай уже, скільки можна чекати?

– А я вже надто старий для таких пригод, – перебив його сивий дідо з вицвілим поглядом, схожий на французького актора часів Василевого дитинства.

– Що відбувається? Я що, в пеклі? – загальмовано спитав бідолаха.

– Я зараз вуаштую тобі твоє вуасне пєкуо, – відповів останній чоловік, чимось схожий на середньовічного лицаря. Щось таке було у його погляді. Він зробив рукою широкий жест, створивши потік вітру, і над ліжком Василя здійнявся ромашковий пилок. Василь на мить задихнувся і почав несамовито кашляти й чхати.

– Ви ж так уб’єте мене! – крізь напади кашлю спромігся він вичавити з себе.

– Так тобі і треба, – холодно мовив блондин. – Ми сюди через тебе потрапили.

– Не вбивайте його! – вигукнув чорноокий. – Інакше ми тут навічно застрягнемо!

Лицар ще раз змахнув рукою і всі опинилися у просторій білій кімнаті зі свіжим повітрям. нізвідки виникла склянка з рідиною і рвучко стрибнула Василеві в руку. Він жадібно заходився пити. Кашель відступив, ніс більше не чухався і чхання припинилося.

Чоловік скочив з ліжка та пожбурив у порожнечу склянкою.

– Що це за цирк, хтось мені пояснить? Мені на роботу зрання, а ви мене викрали посеред ночі! Нема чим зайнятися?

Незнайомці розсілися на білих стільцях, що так само з’явилися нізвідки.

– Розумієш, Васіу, – молодий хлопець подався вперед, спершись ліктями на коліна й опустивши підборіддя на пальці, – ти дуже негарно вчиняєш зі своєю коханою. Вона така ніжна квітка, а ти примушуєш її страждати. У нас у Бразилії за таке можуть і…

– Не гарячкуй, Хосе Ігнасіо, – зупинив його блондин. – Проблема не втому, що Василь не хоче одружуватися. У нас у Німеччині також не поспішають із цим. Проблема в тому, що його партнерка намагається вирішити свою проблему за чужий рахунок.

– Карле, ти такий практичний, аж гидко, – зітхнув старий.

– Карл Фрідріх, з вашого дозволу, П’єре. Немає нічого поганого у практичності. Людина має планувати своє життя наперед, а не жити імпульсами.

– Я свою дружину після розлучення маю утримувати, допоки наші діти не виростуть. Перепрошую, але вік уже не той. А ви як вважаєте, Штефане?

– То не нам вирішувати, кому і як жити, – гиркнув на них пилкопідкорювач, а потім звернувся до Василя: – Це ж треба так довести свою жінку, щоб вона до ворожби звертауася! В тебе зовсім совісті нема?

Василь схопився за голову і сповз на підлогу.

– А щоб тебе підняло та й гепнуло, – завив чоловік. – Кляте бабське поріддя! Що ж тобі не йметься, га? Чого вона від вас хотіла, можете мені пояснити? – з відчаєм у голосі звернувся Василь до прибульців.

Поки Штефан, П’єр та Хосе Ігнасіо наперебій розповідали Василеві про спосіб ворожіння на імена нареченого, Карл Фрідріх походжав по кімнаті, ніби розмірковуючи над проблемою.

– От курва! – від злості Василь не знав, куди себе діти. – Без дозволу! Ще й материній хаті! Та молиться денно і нощно, а ця ворожбу затіяла! Пригріли зміюку на грудях…

– Я би не став так активно висловлювати невдоволення, – Карл Фрідріх раптово зупинився і трохи підвищив голос. – Мені щойно було видіння…

– Видіння? Отакої! У примар ще й видіння буває! – вигукнув Василь.

– Стули пельку, пся крєв, – шикнув на нього Штефан. – Це ти довів її до гріха. Жінка має дітей глядіти та до церкви ходити, а не ворожбою займатися.

– Я продовжу, з вашого дозволу. Отже, у моєму видінні ваша наречена робила вам пропозицію десь зо два роки тому. Було таке?

– Ну.

– Що «ну»? – Хосе Ігнасіо втрачав терпіння. – Що ти їй відповів, парубче?

– Він привселюдно погодився, – повів далі Карл Фрідріх. – І досі не дотримав обіцянки.

Хосе Ігнасіо підійшов упритул до Василя, схопив його за грудки і одним ривком поставив на ноги.

– Хочу тобі дещо пояснити, хлопче. Завтра вранці твоя наречена витягне одне з наших імен з-під подушки. І цьогоріч вийде заміж. Молися, друже, щоб то було не моє ім’я. Інакше я тебе і з Бразилії дістану.

– Гей, легше з ним! А то він ще помре випадково, тоді комусь із нас точно доведеться одружуватися, – П’єр потягнувся на стільці, який плавно перетворився на крісло з м’яким пледом, вмостився зручніше і прошепотів крізь напівсон: – Я надто старий для цього. Сподіваюся, ви зможете вирішити це питання без мене. Оревуар!

Почулося хропіння і крісло з французом розчинилося в повітрі.

– А що, так можна було? – спитав Хосе Ігнасіо. – Просто заснути?

– Не можна, – суворо відповів Штефан. – П’єру не вдасться відкараскатися, як би не старався. І його вік йому не допоможе. Суухай, ти, безбожнику! – звернувся поляк до Василя. – Я би за’юбки одружився з Інною. Я чесний та порядний чоуовік. Ауе піс’я того, що вона зробиуа, я не візьму гріх на душу! Ти обіцяв одружитися? Мусиш!

– Та нічого я не обіцяв! – ледь не заплакав Василь. – Що я мав сказати, коли вона мене при сотні світків спитала?

– Василю, ви не дитина. Моя вам порада: навчіться вже говорити «ні». Дуже корисна навичка у житті. А також, як не прикро вам це чути, навчіться брати на себе відповідальність за свої слова та вчинки.

– Легко вам казати! Ви ж не одружений!

Карл Фрідріх почервонів і ніби аж знітився, чого від нього ніяк не можна було очікувати.

– Я… не можу одружитися. З жінкою.

Штефан спалахнув гнівом, тричі перехрестився та відійшов якнайдалі від німця.

– Оце так поворот! – вигукнув Хосе Ігнасіо. – То лишаюся тільки я? Ні, мієос амігос, так не піде! Я молодий! У мене п’ять дівчат у різних містах! Я гуляти хочу! Навіщо мені зараз дружина?

Цієї миті ніби вся реальність затремтіла. Зникли обриси кімнати, стільців. Заспаного П’єра викинуло нізвідки у цей абсолютно білий вакуум докупи до решті кандидатів. Кожного чоловіка окремо почало закручувати у білому вихорі і все зникло.

***

Інні наснився дивний сон. Ніби вона прокидається вранці, відсовує подушку і бачить рурочки з іменами: всі ніби купкою а одну окремо. Бере окрему, розгортає її і читає ім’я її коханого.

Прокинулася Інна схвильованою. Невже сон справдиться? Боячись розплющити очі, дівчина засунула руку під подушку і намацала… купку папірців і один окремо! Який же витягнути? Якийсь із купки чи той, окремий, щоб як уві сні? А раптом не здійсниться? Пальці схопили окрему рурочку і витягнули її назовні.

Інна сіла на ліжку. Руки тремтіли. Слід було увімкнути лампу біля ліжка, але вимикач ніяк не знаходився. Зрештою слабке світло нічника таки освітило кімнату, обличчя дівчини та заповітну рурочку.

Ніколи в житті Інна так не хвилювалася. «Що я накоїла? Повірила ворожкам. Вбила собі в голову якусь дурню. І що тепер? А як Василь дізнається? Чи його мати… Це ще гірше. Втім, куди вже гірше».

Різко видихнувши, Інна розгорнула рурочку і прочитала: «Василь». Пальці акуратно склали папірця навпіл і повільно розірвали по згину. Потім ще. І ще. Поки від імені нічого не залишилося.