Чи важко не вірити в Бога? Особливо якщо ти його архистратиг?
Цього ранку, коли все почалось я перебував в стазисі. Мабуть, останній раз, коли я міг спокійно спати. Це не звичайний людський сон. Простір, в якому не існує нічого: ні часу, ні виміру. Науковці придумали для нього цю незвичну назву. Хоча, що вони можуть знати про місце, де ніколи не були і бути не зможуть? Люди звикли вигадувати, те чого не знають і вірити в те, чого не бачили.
Коли я прокинувся, то Київ вже охопила паніка. Війна справа для мене звична. З ким я тільки не воював за моє довге життя головнокомандувача Його війська. Але цього разу Він заборонив нам втручатися і використовувати наші ангельські навички. Ні, це не крила, німб та вогняний меч — нічого подібного ні в мене, ні в моїх побратимів немає. Цю легенду вигадали юдейські писаки, аби надати нам грізної антропоморфної форми. Головна наша зброя — це віра. Ми не мали права керувати свідомістю людей, але ми могли вселяти в них віру. А це насправді велика сила, якщо ти володієш нею вправно.
Я першим не підкорився Його наказу. За що мене одностайним рішенням вищого небесного керівництва позбавили всіх ангельських регалій і залишили в людській подобі на завжди. Всі ці херувими та серафими просто підлабузники й нероби, які сидять в своїх високих кабінетах і вирішують долі людських істот, навіть ні разу не спустившись в їхній світ. А для чого їм це? Кожен день народжується сотні тисяч нових людей, сотні тисяч помирають. Такий Божий промисел — спрямований до найбільшого блага всіх його створінь. І я в це вірив. Цілу нескінченність.
Льотчик запасу, що оперативно повернувся до повітряних сил України — такий аватар я обрав для свого земного життя. Для людей я став героєм легенди про Привида Києва. Мої небесні побратими не залишили мене самого — тисячні черги до військкоматів в перші ж дні війни були тому підтвердженням. Багато ангелів, які вірили в людство і прагнули захистити мирне життя на цьому клаптику земної суші, що називалась Україна, покинули свої ангельські домівки і стали до бою пліч-о-пліч з людьми. Заради одного — перемоги.
І ми перемогли. Одного дня все це закінчилося: сирени, ракети, вибухи, вбивства. Натомість люди отримали тільки новий День перемоги. І більше нічого. Я ніколи не думав, що буває щось гірше за людську жорстокість — людська байдужість. Коли я здобував для Нього звитяги одну за одною для мене не були важливі наслідки кожної з виграних воєн. Жертви, руйнації, майбутнє переможеного народу та нації-переможця. Все це здавалося таким нікчемним на фоні вічності всесвіту. Та після перемоги глобальні проблеми відійшли далеко на задній план і я залишився наодинці сам з собою. Я опинився в порожнечі, в такому звичному мені стазисі тільки на землі.
Я говорив до Нього, я молився Йому, так, як ніколи, коли був Його “правою рукою”. Але Бог перестав зі мною спілкуватися. І я також більше не звертаюся до Нього. Коли я був архангелом, то єдине що мною керувало — це була віра в Бога. Коли я став людиною, борцем за свободу та правду, то єдине, що мені додавало наснаги — це віра в людей. Але що робити переможцю, який втратив їх обидві?
І зараз в перервах між ранковим лікуванням студеним душем і вечірніми побоями санітарів я запитую себе тільки одне.
Чи важко не вірити в Бога? Особливо, коли ти людина?
Про автора
Віра?: 18 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Мініатюра прикольна. Мені сподобалася. Але зважаючи на останній абзац, виникає питання – це точно фантастика, чи ГГ просто божевільний?)
Дякую, автор тішиться з того, що вам сподобалась мініатюра. Автор залишив цю загадку без відповіді, щоби кожен читач міг сам на неї відповісти.
Вітаю, авторе!
Сама історія цікава, але тут надто сухо. Більше схоже на план твору, аніж на саме оповідання. Хоча, якщо оформити текст, приміром, листом – то цілком ок сприймалося б. З архангелом не дуже зрозуміло хто це, утім, я й недуже знаюся на теології 🙂
Успіхів та наснаги!
Хм, про лист це цікаво. Автор згоден, що це не оповідання і, навіть, мабуть, не новела, але про план твору ви трохи переборщили, оскільки його пишуть від третьої особи і йому не характерні вияви емоцій і переживань гг. Проте автор вдячний за зауваги.
Це не оповідання, а синопсис.
Удачі на конкурсі!
Ну добре хоч не логлайн. Дякую, навзаєм
Вітаю, авторе!
Прикольно, що ви вивели Привида від янгола.
Правда, я теж не зрозуміла, від якого. Схоже, мова не про Михайла, а про Люцифера. Я давно жартувала, що й пекло стане на наш бік проти рашки. Але чому він так кепсько закінчив? Й з санітарами теж геть незрозуміло. Навіщо вони б’ють колишнього льотчика з психічними порушеннями (навіть у разу агресії людину з певними діагнозами лікують, а не лупцюють, як у середньовіччі чи совку), що це за штампи про каральну психіатрію? Усе це псує моє враження від твору.
Зазвичай я не доскіпуються до пунктуації, але у вас вона трошки, еммм, підзагубилася.
Бажаю успіху!
Автор вдячний за ваш відгук!
На жаль, це не штампи, а те що автор бачив на власні очі в недалекому минулому. Долею випадку автору приходилося побувати в подібних закладах, не суть в якій ролі, але автор може вам з впевненістю відповісти — це не середньовіччя і не совок. Це сьогодення психоневрологічних та геронтологічних центрів, притулків для неповнолітніх.
Санітари, які виконують брудну роботу, контактуючи з неадекватними людьми, якими б не були врівноваженими з часом втрачають терпець. І це потім виливається в штурханах, знущаннях та жорстокому поводженні з підопічними. Так, це, на щастя, викорінюється з роками, але де-не-де подібне “лікування” залишається.
Те, що ми цього не бачимо не означає, що його немає. Точнісінько, як з Богом та вірою.
Дуже закручена філософія… Цікава ідея, але я її не до кінця зрозуміла. Це ви про Архангела Михаїла писали? Чи все ж таки просто якийсь божевільний?
Це той випадок, коли автор сам не знає де межа правди та марень божевільного. А може й не божевільного
Навіщо санітари б’ють колишнього льотчика?
Бо він у божевільні. Якщо я правильно зрозуміла автора.
Але нехай божевільня. Якщо дядько був у минулому знаний як Привид Києва, на мою скромну думку, він не заслуговує вечірніх побоїв. Навіть у оповіданні.
Не факт, що саме цей дядько – той самий Привид. Тому і б’ють, бо вважають його божевільним: то він Привид, льотчик, то янгол.
Власне, шановна Закохана на всі сто потрапила з поясненням. Автору
Вибачте, стався колапс з клавіатурою) Отже, шановна Закохана розгадала задум твору на всі сто. Автор тільки хотів би додати, що саме в тім і вся сіль, що часто після перемоги герої стають нікому непотрібні, не залежно від свого статусу в цій війні.
Дякую за відповідь! Хм… на жаль, з цим я не посперечаюся – дійсно, в житті буває всяке.
Бажаю успіху!
Дякую, навзаєм бажаю вам усіх гараздів!