Арсен завершив черговий день свого проєкту по відродженню бананових дерев. Обладнання та посуд, після того, як він їх помив, здавалися чистішими, ніж до його приходу; халат випере вдома. Покидаючи лабораторію, глянув на зображення бананів і намагався пригадати їх смак.
Будинки, магазини, зупинка – архітектура ніби застрягла в далеких “нульових”, відрізнявшись лише чистотою вулиць та відчуттям затишності. Трамвай був заповнений вщент. Пустувала лише кабіна спереду, нагадуючи, що колись транспортом керувала людина. Арсен посміхався пасажирам, а вони посміхались йому.
Вже підходячи до під’їзду, Арсен побачив Миколу Пантелеймоновича, який сперечався з роботом-садівником:
– Відстань, клята машина, я і сам можу кущі підстригти.
Арсен посміхнувся. Сусід боявся нових технологій, особливо Системи і рідко виходив за межі своєї вулиці.
Коли Арсен зайшов в квартиру, то відчув, як хтось обхопився за його шию волохатими лапами. Посміхнувшись, він дістав з-за пазухи невелику мавпу.
– Привіт, Іцпурок, я так за тобою скучив.
На кухні Арсен нарізав яблука, акуратно розклав на тарілку і поставив перед Іцпурком. Той ліниво потикав пальцями їжу і відсунув її. Арсен зітхнув:
– Нічого іншого немає. Але потерпи, скоро я принесу те, що тобі сподобається.
Він зайшов до спальні і побачив розкидані книжки. Сумно посміхнувшись, почав їх збирати, відтряхуючи від шерсті.
З-за вікна почав долинати звук, схожий на дзижчання бджоли. Він ставав все голосніше, допоки біля вікна не з’явився дрон з пакунком. Арсен декілька секунд стояв, не відводячи погляд від незваного гостя. “А раптом там бомба… Хоча, що це я собі напридумував, ми ж в такий спокійний час живем. Може мені хтось подарунок надіслав?” Він зняв пакунок (той виявився напрочуд легким) і дрон відлетів. В загортку виявилась червона таблетка. В цей же момент комп’ютер видав три короткі ноти, сповіщаючи про вхідне повідомлення. В тому був відеозапис. Арсен запустив його і остовпів. На відео був він сам, але в дорогому костюмі, сидячі в розкішному кріслі:
– Вітаю. Ти – це я з минулого. Зараз ти, мабуть, займаєшся чимось, що не приносить особливого доходу, але колись я мав гроші та владу. Щоправда, нашому народові не сподобалось, як саме я їх отримав.
Мене спіймали незадовго до того, як ввели Систему і дали вибір – або йду в в’язницю, або мені змінюють спогади і починаю нове життя. Як ти вже зрозумів, я обрав друге. Але не просто так. Я та деякі інші впливові люди вічливо поговорили з людьми, що створювали Систему і вони залишили для нас лазівку, яка дозволяє контролювати важливі служби, як от, наприклад, поліцію.
Сьогодні Система має перейти в повністю автоматичний режим, без участі людей. Це означає, що ти зможеш її контролювати! Тобі треба лише скористатися лазівкою, ключ до якої є в твоїй пам’яті, справжній пам’яті. Але її блокують нанороботи, що вживлені в твій мозок. Тобі лише треба їх позбутися. Якщо ти вже отримав мій подарунок, ти знаєш, як це зробити.
Коли відео закінчилось, Арсен розсміявся:
– Хтось вирішив розіграти мене, підробивши відео.
Та погляд ненароком ковзнув по його дитячій фотографії, де він стояв з батьками. Коли він останній раз їм дзвонив? Набрав телефон матері. “Номер не існує” – механічний крижаний голос ніби доторкнувся до Арсена, кинувши того в дріж. Він кинувся до альбому з фотографіями і розгорнув тремтячими руками. Перший дзвоник, поїздка на море, заняття з футболу – спогади, наче шматки ниток різної товщини, не сплітались в рівну лінію.
Арсен впав на коліна:
– За що мені стерли пам’ять? Чим же я займався?
Три веселі ноти сповістили про нове повідомлення. Арсен важко піднявся, підійшов до комп’ютера і запустив відео:
– Ти ще не прийняв таблетку? Я підозрював, що так може статися. Адже нанороботи не просто змінюють твої спогади. Вони роблять так, щоб твій організм виробляв дофамін, коли ти творитимеш “суспільно-корисну дію”, створюючи залежність. Отож те, що ти відчуваєш, це не муки совісті, а штучні біохімічні процеси. Невже ти не хочеш відчути справжні емоції?
І я дам тобі додаткову мотивацію. Пам’ятаєш, я казав про лазівку в Системі? Так от, в той день, коли тобі прийде цей лист, до тебе завітають гості, не дуже бажані. Авжеж, ти можеш попросити їх піти геть. Але вони підвладні Системі, отож тобі доведеться пригадати, де в ній знаходиться бекдор. Вирішуй швидше, часу в тебе обмаль.
З вулиці долинув гул. Арсен виглянув в вікно і побачив поліцейських роботизованих псів, що мчались до його будинку. Він швидко почав барикадувати двері. Коли він тягнув з кухні стіл, то відчув запах горілого дерева. Червона цятка лазера бігала по дверях, розрізаючи їх. Арсен закричав від відчаю. Він побіг до своєї кімнати, знайшов таблетку і проковтнув її, ледь не подавившись. Поглянув на свої фотографії, які ще віднедавна здавались йому справжніми.
Почув, як двері в коридорі впали. А потім декілька пострілів, скавчання і тиша. В кімнату забіг Микола Пантелеймонович з дробовиком:
– Збирайся швидше, поки нові не прибули.
Арсен вклав два пальці в рота і надавив. Таблетка вийшла і, на щастя, була ціла.
Коли вони вже виїхали з міста, Микола Пантелеймонович промовив:
– Мене приставили слідкувати за вами, щоб ви нічого не вчудили, якщо до вас повернеться пам’ять. Але такого розвитку подій я не очікував. Вам, мабуть, цікаво, звідки я все знаю? – він розвернувся до Арсена, ніби очікуючи якоїсь реакції, але той просто дивився в вікно; він посуплено продовжив – В вашій квартирі стояли підслуховуючі пристрої. Отож, ви вже знаєте про своє минуле?
– Не кажіть про ту людину так, ніби це я.
– Але…
– Я не той чоловік. В моїх спогадах мене виховували інакше, я не здатен на погрози.
– Але ви були готові ним стати.
– Я вірив що не повністю перетворюсь на нього. Що я просто скористаюсь Системою, щоб уникнути небезпеки, а потім продовжив би жити, як раніше.
Арсен хвилину промовчав, а потім продовжив:
– І все таки, за що тому чоловікові змінили спогади?
– Він був головним науковцем в біотехнологічній корпорації, що належала олігарху Марату Дамірову, який тоді почав займатися імпортом бананів. Він хотів повністю контролювати цей ринок і наказав тому науковцю вивести фітовірус, яким можна було б заражати обрані сорти. Але вірус вийшов з під контролю.
Арсенові здалося, що його хребет огорнуло розпеченим залізом. Микола продовжив:
– Здавалося б, це лише банани, без них можна обійтись, але коли про вірус стало відомо, то все перевернулось догори дригом. Оскільки більшість депутатів Верховної Ради були підконтрольні Дамірову, то його не покарали, а Україна постала на міжнародній арені не в найкращому світлі. Послідувала революція, а з нею введення Системи. А вам… тобто тому, хто відповідальний за фітовірус, змінили спогади.
– А з Даміровим трапилось те ж саме?
– Ні, для нього це заслабке покарання. До того ж, коли Система його знайшла, то він вже був мертвим, до того ж без мозку… Що таке, з вами все добре?
– Розвертайтесь назад, я забув свою мавпу.
Іцпурок підкидав червону кульку в повітря. Перекидаючись з лапи в лапу, іграшка випадково потрапила в горло мавпі. Зіниці розширились. Пробувши декілька секунд в остовпілому стані, він знайшов телефон, який забув Арсен і набрав номер:
– Скучили за мною? Бос повернувся!
Не буду розкладати на часточки все, що “не зайшло” і що круто здивувало. Мені сподобалося оповідання непередбачуваністю і шляхетною кострубатістю. Воно має право бути і відбутися! Особлива посмішка автору за Іцпурка. Це ж треба було таке вигадати! На моє приземлене міркування пересічного читача – “шліфоніть” за зауваженнями і оприлюднюйте де-інде, оскільки не потрапляння у фінал – не вирок, не катастрофа, а лише певний досвід, що гартує. Щасти.
Час трохи невитриманий у першій частині. (Минулий, теперішній та майбутній в одному абзаці) Особливо збиває з пантелику у цих реченнях: «Обладнання та посуд, після того, як він їх помив, здавалися чистішими, ніж до його приходу; халат випере вдома. Покидаючи лабораторію, глянув на зображення бананів і намагався пригадати їх смак». Пізніше таке теж зустрічається.
«Вітаю. Ти – це я з минулого. Зараз ти, мабуть, займаєшся чимось, що не приносить особливого доходу, але колись я мав гроші та владу. Щоправда, нашому народові не сподобалось, як саме я їх отримав.» – Якщо він «колись мав гроші», то чому бідний це він з минулого? Тут логіка дещо порушена, бо Теперішній арсен це все ж майбутня версія, а не минула. Навіть після «відкату пам’яті».
Сама ідея жити в системі, яку ти таємно контролюєш прикольна. Можна відчути себе в шкірі рептилоїда і повеселитися. Шкода, що твір не про це.
Загалом простежується проблема, яку я і у себе бачу. Речення та абзаци не завжди узгоджені між собою, бо між ними велика прірва в часі чи діях. Це не дозволяє поринути у текст і відчути момент. Також з’являються надто швидкі зміни у персонажах. Шлях Арсена від «розіграш» до сльозливого «за що мені така кара?» надто швидкий. Йому бракує стадії «а раптом?… Та ні!… Але, якщо…Блін, спати не можу – треба перевірити» Не встигаєш відчути персонажа та ситуацію. Сцена втечі від «гостів» теж надто швидка. Її майже нема. Забіг чувак з дробовиком і от вони вже за містом. Нуль напруги чи інформації, як вони втекли від переслідування.
«– Не кажіть про ту людину так, ніби це я.
– Але…
– Я не той чоловік. В моїх спогадах мене виховували інакше, я не здатен на погрози.» – а про які погрози йдеться? Він же навпаки себе рятував.
Дійсно, нагадує мікс «Матриці» та «Згадати все», однак я не думаю, наче це мінус. Загалом історія цікава і, не дивлячись на перегукування з цими двома фільмами, вона вийшла оригінальною. Мікс породжує ряд унікальних ситуацій, від чого оригінальним стає і сам шлях.
Особливо сподобався фінальний твіст. Сюжет класний, але поки не вистачає майстерності його реалізувати на письмі.
Дякую за відгук, мені навіть нема що додати, врахую поради при написані наступної роботи.
“Пустувала лише кабіна спереду” – напевно, краще “лише кабіна спереду була порожньою”
“– Відстань, клята машина” – таки краще “відчепися”
Взагалі забагато активних дієприкметників недоконаного виду, які не притаманні української – “покидаючи, підходячи, посміхнувшись, відтряхуючи (взагалі суржик), сповіщаючи тощо…
“Сусід боявся нових технологій, особливо Системи і рідко виходив за межі своєї вулиці”
Складається враження, що текст перекладений гуглом з російської та не вичитаний.
Головний герой мусить мати ціль, він має поводитися активно, власноруч міняти ситуацію. Чи є Арсен таким героєм? Ні, на жаль. Його підштовхують – спочатку це звичайні обставини життя, які змушують жити за встановленим розпорядком. Потім – несподівана, нічим не підготовлена і необґрунтована поява дрона і двійника Арсена.
Все, що “Арсен 2.0” розповідає, є так званою розтлумачкою, скороченою фабулою оповідання. Нам не показують події, нам лише розказують про них.
А фінал – теж розповсюджений у фантастиці прийом, так званий “перевертень”. Коли те, що ми бачимо, виявляється не тім, що є насправді. )))
І я не можу дати відповідь на питання, в чому полягає ідея цього твору. Здається, що фінальний вибрик і є такою ідеєю, тобто метою створення цього оповідання було здивувати читача несподіваною розв’язкою. Чи вийшло? Так. Але в тактичному, так би мовити, плані. У стратегічному – тобто у плані загальнолюдської ідеї, катарсису – ні.
Бажаю вам удачі у творчості і не здаватися!
Чудові поради, дякую.
Не з усім згоден:
1. ““– Відстань, клята машина” – таки краще “відчепися”” – Ні, це мова персонажа. Помилки та неграмотність у ній формують його особистий голос. Головне, щоб ця помилка була тільки у нього, а не у всіх.
2. “Головний герой мусить мати ціль, він має поводитися активно, власноруч міняти ситуацію.” – Ні. Є купа вдалих сюжетів, де весь шлях героя це реакція на те, що вибиває його з комфорту. Навіть Люк Скайвокер хотів стати імперським пілотом, але Обі-Ван, дроїди та смерть опікунів не лишили йому вибору, окрім приєднання до повстанців.
3. “Потім – несподівана, нічим не підготовлена і необґрунтована поява дрона і двійника Арсена” – пси і полювання були не достатньо обґрунтовані, а от сам двіник цілком обґрунтований. Він хоче себе врятувати і обійти покарання. Цілком правдоподібний мотив.
4. “А фінал – теж розповсюджений у фантастиці прийом, так званий “перевертень”. Коли те, що ми бачимо, виявляється не тім, що є насправді.” – І що в цьому поганого? Навпаки, добре реалізували прийом, який сюжету зовсім не зайвий.
Поціновувач дьогтю,
Кожен справжній герой має мету. Якщо мети немає – дивитися/читати/слухати такий твір нецікаво.
Герой має рухатися. Вчинки героя – це перипетії сюжету. А примушує героя рухатися саме мета. Нема мети – немає руху. При цьому мета має бути досить переконливою. Тобто “мені кортить знайти іншопланетян” – не проканає. Проте “мені кортить знайти іншопланетян, аби врятувати мою сестру, яку вони вкрали” – проканає.
З тим, що потрібна мета/ціль я не сперечався.
Тут мета протагоніста – дізнатися ким він був і чому довкола його персони почалася катавасія з псами, посланням і тд. У фіналі він отримує відповідь.
Незгоден я саме з другою частиною того твердження: “…він має поводитися активно, власноруч міняти ситуацію” – ні. Хороший протагоніст може бути пасивною жертвою обставин. Він може бути лінивцем, який просто хоче й далі жити собі спокійно, але йому на голову звалюються проблеми. Навіть вже згаданий тут мономіф каже, що герой має пручатися поклику пригод, доки не станеться щось, після чого у нього лиш один шлях – відправлятися в ту подорож, щоб колись повернути спокій у життя. Не Фродо вирішив нести кільце в Мордор. Його змусили Гендальф та назгули. Всю дорогу Фродо просто хоче повернутися в спокійний Шир, але спокою він там не матиме, доки не позбудеться кільця. Серйозно, назвіть хоч один активний вчинок Фродо. Його весь час тягнуть інші. У кінці так взагалі, Сем і Голум закопують в могилу всі його намагання хоч щось зробити чи обрати самотужки.
Поціновувач дьогтю,
Перстень несе Фродо, тому що в героя має бути не лише мета, а також – тайна, скарб і недолік.
Щоби пручатися перстню, його “носій” мав бути:
1. Непохитним, психологічно стійким, витривалим і впертим
2. Байдужим до влади
3. Не дуже сильним, аби не наробити дурниць, якщо перстень таки переможе
4. Розсудливим, аби зрозуміти, що перстень дійсно має бути знищено
5. Щирим і чесним
6. Здатним самотужки обирати правильні кроки;
7. Фізично витривалим, аби відправитися у важкий похід і дістатися Ородруіна.
За цими ознаками більшість героїв ВП не відповідають принаймні одному пункту. Люди занадто легко піддаються сторонньому впливу й на все готови, щоб уникнути загибелі. Ельфам загалом пофіг на владу, але вона їм подобається, до того ж вони не відповідають пункту 3. Так само, як і Гендальф.
Голлум відповідає пунктам 1 і 3, але 4 і 5 – ніт. Сем – усім пунктами, крім 6. Він не може приймати самотужки правильні рішення, та й не завжди вистачає благородства і великодушності. Том Бомбаділ і енти підходять за всіма пунктами, крім 7.
Тобто Фродо – майже ідеальне рішення. Майже – бо не може протистояти перстню до кінця. Тим не менш, завдяки його великодушності (жалю до Голлума) перстень було знищено.
Про Фродо згоден із пунктами: 2, 3 і 5. Решта не підходить до його поведінки в багатьох ситуаціях та взаємодій з іншими, але то ми вже надто заглиблюємось. Загалом, якщо автору цікаво, то він почитає наші точки зуру і обере те, що вважатиме правильним для розвитку свого стилю. Поживу для аналізу ми йому дали 😉
Я всім письменникам – і початківцям, і тим, хто себе вважає досвідченим автором – щиро раджу читати серйозні книжки за нашим “фахом”. І починати з класичних підручників з літературознавства. Воно того варте.
Доброго дня! Ви просили про критику. Дещо Вам уже написали, але я також обмовлюся. Зразу скажу, що ідея вірусу цікава, з неї можна зробити щось гарне. Але:
1) Відслідковується очевидна аналогія з “Матрицею”. Настільки очевидна, що оповідання розчаровує.
2) В оповіданні немає завершеності. Воно виглядає, як початок якоїсь більшої історії. Можливо навіть цікавої.
3) Дуже хаотичне та подекуди нелогічне. Наприклад, якщо ГГ виплюнув неушкоджену таблетку, то як він знадав про долю замовника? Чому події відбуваються саме в цей момент життя ГГ? І так далі. Оповіданню вочевидь не вистачає знаків, щоб стати нехаотичним та логічним. І в той же час в ньому є непотрібні деталі по типу “Посуд чистий, а халат випере вдома”. Ці деталі не рухають сюжет, але забирають місце у пояснення справді важливих подій.
4) Незрозуміла оця дурість “Я міг би бути, але не був”. Та ти був, зайчику, май хоробрість це визнати. Тобто є відсутність логіки у діях персонажу до втрати пам’яті та після. Люди не міняються від штучних спогадів, вони можуть жити іншим життям, але їхня сутність залишається такою ж. Вона змінюється внаслідок великої внутрішньої роботи над собою. Якщо Ваш герой хоче довести, що він прагне щось змінити у собі, чи щось вже змінив, то це треба прописувати.
5) У Вас погано вичитаний текст з неправильно використаними словами та повторами. Наприклад, слово “пустувати” використовується в значенні “робити пустощі”, а не в значенні “бути порожнім”. Такі слова є ще, а вже повторів забагато – дуже псує враження від тексту.
П.с. Моє оповідання “Жертва страху” 😉 Дякую за можливість покритикувати Ваше, завдяки цьому бачу й свої недоліки. В цілому, Ви – молодець! Дозвольте собі написати у цьому оповіданні все, що Ваша інтуіція просить. Навіть те, що ввааєте “зайвим”. Відкладіть на деякий час. На пару місяців. А потім перечитайте. І може знову щось допишете, або приберете.
А, і ще. Почитайте про універнсальний міф, або мономіф. Це – засади, без них цікаво писати не вийде.
Дякую за відгук. По пунктах:
1) Тут згоден.
2) Я сприймав оповідання самостійним і завершеним. Вважав, що все, що відбудеться з героями після описаних подій не буде мати значення, оскільки невідворотні події вже сталися. Іронічно, що я критикував інші оповідання за те, що вони були незавершеними.
3) Можливо на цьому недостатньо акцентовано увагу, але в текст сказано, чому подій відбуваються саме в той час – “Сьогодні Система має перейти в повністю автоматичний режим, без участі людей.” І головний герой нічого не згадував, йому самому все розповіли.
Через “Посуд чистий, а халат випере вдома” я намагався представити героя, показати, що в цей момент часу він працелюбний і що він любить чистоту, що мало б контрастувати з його “брудним” минулим.
4) “Люди не міняються від штучних спогадів” – я намагався довести протилежне.
5) Повністю згоден.
Щодо мономіфу – це не єдина парадигма для створення історій і я вважаю, що її не завжди варто використовувати.
4) Для мене це відкриває у Вас або нестачу знань психології, або нестачу життєвого досвіду.
Щодо мономіфу. Ви можете вважати все, що завгодно. Але і відповідальність за свої переконання нести Вам. А життя покаже, якою саме буде ця відповідальність. Це Ваше оповідання мономіфу не відповідає і, як бачите, не тільки я вважаю його незавершеним, без основної думки, без катарсису.
Це тільки моє суб’єктивне враження. Яке, сподіваюся, не розчарує Вас у власному баченні, а тільки допоможе зрозуміти, як на Вашу творчість реагують різні люди.
4. “Люди не міняються від штучних спогадів, вони можуть жити іншим життям, але їхня сутність залишається такою ж.” – А, якщо, запхати у пам’ять спогад, як, припустимо, Ви душите маленьку дитину і дивитеся у її очі в момент смерті? Дійсно думаєте, що це не вплине на психіку і не зробить іншою людиною? Особливо, якщо снитиметься ночами? Особистість це багато в чому реакція на досвід. Так, є те, з чим ми народжуємося, але саме досвід каже як нам себе розкривати і в якому напрямі розвиватися. Навіть, актори кажуть, що коли довго когось граєш, то образ починає змінювати тебе справжнього.
+ “Мономіф” – лише одна із форм. Вона має свої плюси і мінуси. Вважати її обов’язковою у всьому так само обмежено, як і кричати, що хтось “єдина нація під Богом” чи ” наше вчення єдиноправильне і безальтернативне”. Найбільші прориви стаються тоді, коли успіх отримує те, що порушує встановлені правила. Так, основи треба знати і розуміти, але не сліпо слідувати їм у всьому.
Поціновувач дьогтю, а Ви чого прийшои мені розповідати про прориви під чужим твором? Поговоримо, коли буде той прорив. Тут його немає
Після вашого коментаря по іншому глянув на твір, отож спасибі.
крім мономіфу є ще 3 або 5 структур сюжету. а правила існують для того, щоб знати як їх порушувати
Чого Ви прийшли мені розповідати про порушення правил під чужим твором?
Анна Молодцова,
“а Ви чого прийшли мені розповідати” – це не наш рівень дискусії й не та тональність обговорення, яку ми хотіли б бачити на нашому конкурсі.
Шануймося! Кажу як модератор. 🙂
Ого, я багато пропустив, поки мене тут не було. Всім дякую за коментарі, тепер мені треба час, щоб все це переварити.
Фінал вразив. Одразу постав образ мавпи з гранатою. Ну, і думай тепер, шо там далі було.
Ну, це щось гірше, ніж граната. Дякую за відгук.
Цікава історія. Як на мене, формат до 10000 символів для неї замалий. Бо занадто різко все змінюється. Але в будь-якому випадку, успіхів. І сподіваюсь побачити розповідь в розширеному варіанті.
Перечитавши, мені тепер теж здається, що події змінюються сумбурно, потрібно було б залишити в історії більше “перехідних” моментів. Але приємно, що історія вас зацікавила.
Ого! Оце так фінал! Несподівано!
Радий, що ви оцінили.
Сподобалося. Фінал врятував. Гарна робота. Дякую.