27 Липня, 2022 Напіврозпад Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО Текст оповідання видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО Навігація записів Попередній записНазад Казочка на нічНаступний записНаступн. У пікселі Навігація записів Попередній записНазад Казочка на нічНаступний записНаступн. У пікселі
Вітаю, Авторе!
Цікаві ідеї, є над чим подумати (чомусь мене більшість оповідань нинішнього конкурсу змушують замислитися над моральними питаннями, ваше теж змусило), але мені помітно не вистачило… конфлікту. Бо, якщо відкинути розповідь бабусі, яка фактично є просто експозицією, то сюжет полягає в тому, що онука за бабусею прийшли до озера переночувати з палаткою, і бабуся поділилася з онукою секретами ремесла.
Тим не менш, бажаю Вам успіху на конкурсі, бо замислитися змусили!
Дякую за відгук.
Бабуся не просто ділилася своїми секретами, а переконувала Таню прийняти Дар і естафету розмов з привидами. Тому конфлікт тут Танін внутрішній: вона могла і не погодитися прийняти на себе таку відповідальність.
Ну і якщо взяти глибше – є конфлікт між тією частиною душ, яка хоче піти далі і тією, яка хоче лишитися)
Ой, не в Москві сидять ті, від кого залежить закінчення війни, і з бомбардуванням Москви навряд чи закінчилася б їхня агресія.
А оповідання – нормальне, гарне.
Дякую за відгук.
Може й вони сидять не в Москві, але в Москві знаходиться значна частина ресурсів рф. Тому її знищення, нмсд, – практично гарантований розпад росії.
Затягнутий початок і не зрозумілий фінал
“Тому що магія – це лише частина природи, яку наука ще досі не дослідила.” Це думка, яку я повністю розділяю і сама дійшла до такого ж висновку декілька років тому.
Оповідання надзвичайно цікаве. Але хіба може одна відьма справитись з мільйонами душ? Чи безпечно їй їздити на озеро і чи не хочуть ці душі вбити її заради помсти? Мені здавалось би , що після покаяння бабусі, шо це саме вона скерувала ракету на них ці душі зі своєю злобою мали б бажати їй смерті щоб тероризувати її в своєму світі.
Дякую за відгук.
Відьма ж ними не б’ється, а розмовляє)) Мертві не можуть фізично нашкодити живим. Вони можуть наганяти страх, лють, галюцинації… Тобто впливати на психіку людини. Але фізично вбити чи поранити не можуть.
А Марія, навіть якщо помре, не попаде в ту вирву, бо туди попадають тільки душі, сповнені ненависті, які шукають сили для помсти.
Досить цікаве оповідання. Образ героїні змальовано такий… ну, я можу зрозуміти цю жінку, яка подекуди й правила порушує, подекуди ображається на дурню, але в цілому добра й хороша. І Таню, яка була, м’яко кажучи, непідготовленою до того, як із нею ці душі розмовляють, мабуть, змогла б захистити, просто це в десять тисяч знаків з пробілами не влізло.
В мене суто технічне питання: чи Марія розмовляла якось інакше із тими душами, яким помста все ж таки __приносила__ радість та відчуття глибокого задоволення? Чи Марія навіть не передбачає такого варіанту, бо “цього не може бути, оскільки не може бути ніколи”? Чи ці душі визнані такими, що не підлягають перевихованню, й на них не звертають уваги?
Якою б не була відповідь, я її прийму, бо це просто цікавість і більше нічого. Я зрозуміла авторську позицію з коментарів, і те, що я з нею незгодна з певних власних причин (не зовсім таких, як в інших – я просто вважаю, що це погана ідея – спочатку вбити декілька мільйонів, неважливо, росіян чи когось ще, а потім вибачатися) не заважатиме мені поставити оповіданню “плюс”, якщо воно буде в моїй групі; а якщо обидва оповідання – ваше й моє – вийдуть до фіналу, то там вже буде інша справа, бо прогалини в логіці героїні мене все ж таки засмучують трішечки ))
Дякую за відгук.
Марія розмовляла однаково з усіма душами. Хтось з них її чув і робив висновки, а хтось – ні. За задумом за багато таких напіврозпадів залишиться ядро з душ яких не можна перевиховати і які дійсно можна вважати цілковитим злом. Але це вже буде не така потужна сила і відьми світу зможуть вигнати ті душі стандартними відьомськими ритуалами. Але до того часу пройде багато років. І проганяти ці душі примусово прийдеться навіть не Тані, а її нащадкам.
А щодо логіки – не варто шукати її у вчинку героїні. Вона це зробила на емоціях. А хіба це рідкість, коли люди спочатку на емоціях (чи просто “не подумавши”) роблять щось погане, а потім вибачаються (хто через почуття провини, а хто через потенційне покарання)? Згадайте Зайцеву, що кілька років назад вбила на машині 6 людей в Харкові, а потім ревла в суді “я не хотіла”.
Що ж, дякую за відповідь. Ваша думка мені була цікава. І щодо логіки – також ))
Сюжет – ок. Але від отого “вибачте мене” на фоні останніх подій дійсно дуже і дуже тригерить. НМСД, автору це варто замінити або видалити. Розмовляти можна і без вибачання.
А взагалі, не відчувається, що Марія прям дуже розкаюється в тому, що зробила. Мені здається, що вона все ж більше з корисливою метою говорить з духами – хитрощами намагається їх вигнати.
Вибачення доцільні в контексті сюжету цього оповідання, а не в контексті реальних подій. Москва ще не знищена, війна триває. Дивно, що людей так тригерить від того, що у вигаданого персонажа присутнє співчуття до 10 млн. нею вбитих людей. Серед яких сотні тисяч дітей. А потім ще говорять, що “ми інші”, “ми не такі”…
Така собі адаптація теорії про хароших рускіх. Якби там у когось прокидалася совість, цієї війни не було б. Як і багатьох інших.
Ще раз переконуюся, що кожен бачить в тексті лише те, що хоче. От ви побачили адаптацію про “хароших рускіх”, а не побачили історію про не рускіх, які засліпленні бажанням помсти після смерті потрапляли з усіх куточків планети у ту саму силу постійно зміцнюючи її і москву. Серед них 100% були і українці, які понад усе хотіли помститися росії. Отака іронія…
О, то ви прирівняли зло з добром. Ну нехай. Це ваше бачення. Я з ним категорично не згодна. Тільки через те, що зло досі не покаране, воно чинить все більші й більші звірства. І те, що кажуть, ніби помста робить нас такими, як вони, – ні, не робить! Українці не катують ворогів, не ґвалтують, не відрізають те, що стирчить, не глумляться над їхніми трупами! Просто вбивають тих, хто таке коїть! Тож ми абсолютно різні.
Ще скажіть, що серед українців немає гвалтівників, грабіжників і вбивць? Немає дезертирів з армії? Немає тих, хто з купленими довідками про інвалідність кордон перетинає? Сідає п’яним в авто? Українці різні і, на жаль, є серед них і такі, що не просто вбивають ворога, просто вам це не покажуть в новинах. І є такі, що в своїй ненависті просто захлинаються.
Але ви маєте право вірити в те, в що вірите.
А ви, авторе, не захлинаєтеся від ненависті від того, що коїть кацапня? Чи вам усе норм, хай роблять далі, а ми не маємо права їх ненавидіти, і ще потім перед ними ще й вибачатимемося? Цікавенька позиція…
Ні. Ненависть – це лише даремна трата енергії. Ви ж не ненавидите колорадського жука, за те, що він їсть ваш урожай? Ви його просто вбиваєте і все. Тому я вибираю любити ЗСУ, по можливості волонтерити, долучатися до зборів на зброю, яка буде знищувати ворога, а не депресувати над нещасною долею. Це війна – нас вбивають і ми вбиваємо. І ми далеко не ідеальні, щоб ідеалізувати. Стільки помилок наш народ робив за останні роки… І саме через деякі з них русня дійшла до Херсону і знищила Маріуполь.
Вибачення доцільні в контексті сюжету цього оповідання, а не в контексті реальних подій. Війна триває і москва ще не знищена.
І чому ж, хто ж вам забороняє ненавидіти? Ви маєте право ненавидіти, але це не принесе ніякої користі ні вам ні суспільству. Але таке право ви маєте.
Цікаве трактування історії. І ніби все логічно. Але мене обурює, що рашистів відправляють після смерті в кращий світ. Я б їм суперзаговір організувала, щоб одним махом всіх до пекла.
Проте саме оповідання читається легко і цій бабцсі віриться, її словам і переконанням. Це все опісля думки.
А з чого ви взяли, що їх відправляють в кращий світ? Їх ніхто не відправдяє. Вони добровільно ідуть далі. А що ТАМ далі – ніхто не знає, навіть автор цього оповідання)
Якби був можливий суперзаговір – думаєте відьми всього світу не об’єдналися б і не пальнули ним? Але є такий парадокс. На Землі мертвих завжди більше, аніж живих. Тому концентрація душ в тому озері значно перевищує кількість живих відьм, які могли б їх вигнати. А, на жаль, кількість має значення…
Вітаю, Авторе!
З погляду логіки все в оповіданні наче розкладено послідовно – дії Марії начебто запобігають новому накопиченню зла. Але методи, якими це досягаться, і загальна ідея, на мій погляд, є хибними. Бо практика показує, що є різновиди зла, які добрим ставленням і вибаченнями не вгамуєш. Не хотілося б вживати різких висловів, бо розумію, що Автор шукає засоби збереження людяності на тлі зла. Але рішення , НМХР, радше демонструє псевдогуманістичну демагогію, ніж справжній гуманізм.
Успіху на конкурсі!
Вітаю.
Власне в оповіданні так і пише “Знаходяться душі, що хочуть піти. І завжди будуть ті, що хочуть залишити все як є, щоб не втратити силу.” Мета героїні – зменшити концентрацію такого зла, якого розмовами не можна переконати, до мінімуму, а тоді можна думати, як його вигнати іншими ритуалами. Найпростіший спосіб – говорити з ними і пробувати переконати. І хто б там що не казав, більшість людей не має великого бажання захоплювати світ і знищувати інших людей. Навіть в росії. Тому цей метод діє. Але не так швидко, як хотілося б (Вона вже 40 років їздить і передає естафету онуці).
І вам удачі.
Щодо зменшення концентрації зла – це зрозуміло. Але неправильно по суті. Це не ситуація з Хіросімою і Нагасакі, коли американці спочатку наобум гахнули, а потім вибачалися. Це ті довбані масквічі мусять вибачатися перед Марією за те, що підтримували свого хуйла, голосували за єдро, бігали з плакатами “можем повторить”, зневажали українців, солодко жерли і розважалися, коли їхні співвітчизники нищили Україну. І слізно каятися й випрошувати у неї милості й дозволу піти геть на небо. А не вона перед ними невідь навіщо має вибачатися і щось там пояснювати. В наявній ситуації це безглуздя і безсенсовний мазохізм. Тим більше якщо до них не дійшло за 40 років, то нема сенсу й копирсатися. Не треба мітати бісер перед свинями – це ж давно сказано.
Ну от приблизно такі ж докази Марії наводили її колеги-відьми, а вона вирішила зробити по-своєму і таки почала переконувати душі. Бо яким би безглуздим це не здавалося вона має право вірити у те, що до душ поступово дійде безглуздість їхнього існування в тому місці.
А за вашою логікою треба було їй залишити все як є? Щоб концентрація зла росла і далі, і зрештою на місці москви постала нова імперія? А якщо інших методів просто не існує і треба переступити через свою гординю і переконання і 1. пробачити 2. вибачитися (Марія знищила 10 млн. росіян)?
На рахунок Японії – ви не праві. Вона під час другої світової теж добротою не відзначалася. Просто діяла вона не в Європі, а в Китаї та Індонезії, де теж тероризувала мирних. Тобто США не просто від “нема-чого-робити” по них бамбануло, а потім вибачалося.
Авторе, у вас дуже гарне оповідання, ви молодець. Але я заздалегідь прошу мене вибачити, бо, якщо ваш твір потрапить до моєї групи, навряд чи зможу поставити йому позитивну оцінку, бо мене на даному етапі вивертає від однієї думки про те, що хтось із українців колись вважатиме за потрібне перед ними вибачатися.
Об’єктивно ви праві. Я неправа. Тому перепрошую. А так ви молодець. (Хіба “15-річна” в художньому тексті не пишуть, “п’ятнадцятирічна” треба).
Ну що ж. Ви маєте право на свою реакцію, я розумію, особливо в світлі останніх подій…
Та ні я ні ви не є героїнею цього оповідання і вибачатися нам не потрібно. А вона вибрала такий шлях, щоб у світі більше не виникало імперій зла. Бо, на жаль, насилля, злість і ненависть лише підсилює зло. Навіть якщо ці почуття закономірні і логічні. Героїня це зрозуміла, коли ракети знищили москву. Утворення нової імперії, ще сильнішої за попередню (адже накопичилося б ще більше душ), було лише питанням часу.
Щодо цифр в художньому тексті – це лише рекомендація. Знаю, що в діалогах потрібно обов’язково писати повністю.
В будь-якому разі, дякую за відгук.
Вітаю! Оповідання сподобалося, задумка цікава. І оця ще неоднозначність, коли з одного боку зупинила війну, а з іншого – винна у смерті мільйонів, хай і русні (але ж то були не військові). Я так зрозуміла, шо дар бабуся передала Тані, бо якраз через покоління йде наслідування. Удачі на конкурсі!
Дякую за приємні слова.
Я не знаю всіх нюансів передачі дару в реалі)), а в світі оповідання за задумом Дар передається тому, кого вибере відьма.
Вітаю, авторе!
Цікава ідея з протистоянням душ. І бомбочки на москву порадували 🙂
Забракло розуміння – чому саме Таня? Ну, тобто, з оповідання виходить, що аби перейняти естафету і здібності – варто бути лише балакучим. Хотілося б більш глибинних мотивів 😉
Успіхів та наснаги!
Дякую за відгук.
Власне так, специфіка завдання, яке стоїть в майбутньому перед Танею передбачає багато говоріння. Ну тобто, є робота, яка полягає в тому, щоб регулярно розмовляти з привидами. Хто на неї краще підходить як не людина, що любить розмовляти?))
А якщо вже глибше, якби мені не прийшлося викинути з тексту 3 тис. знаків, то в розширеній версії це питання якраз дуже добре розкривається. Бо за задумом, Марія відчула наближення своєї смерті в найближчі 2-3 роки і захотіла передати свій дар. За традицією відьомства він передається або тому, кого вибирає сама відьма, або наймолодшій дитині в сім’ї на момент її смерті. Бабуся вибрала Таню саме за її балакучість, сподіваючись, що вона зможе краще переконувати привидів, хоча дівчина і не була наймолодшою дитиною.