1 Серпня, 2024

Математична помилка

Повернутися до конкурсу: БИТВА ЗА ВРОЖАЙ

Я вийшла з бабиної хати й почимчикувала на задвірок. Перед мої очі постав ошатний город на десять соток – зелений, помережений чорними смужками землі без жодного бур’янчику. Вздовж чітких рядочків з огірками, помідорчиками, картопелькою та іншою городиною котився Кузьмич – бабин робот-помічник. Він обрізав кущики чіткими формами, повільно бризкав на рослини поживною сумішшю та подекуди знімав колорадських жуків з рослин.

– Мої вітання, Кузьмичу! Як життя?

Робот незворушно продовжив свою роботу.

– Не чіпляй його, – прошепотіла баба Шура, підкравшись з-за спини. – Він якийсь дурний став.

– Фу, ба, ну хто так робить? – гиркнула я. – Налякала мене. А що сталося?

Баба Шура витерла піт з обличчя хустинкою та смикнула мене за рукав:

– Ховайся! Він повертається!

Кузьмич тим часом доїхав до краю городу і розвернувся у наш бік.

Баба Шура сховалася за яблуню, а потім позадкувала до хати, продовжуючи тягнути мій рукав. Я мусила підкоритися, хоча це шпигунство здавалося мені кумедним.

Ми дісталися до входу в льох. Баба Шура натиснула кнопку біля входу і ми спустилися до її святині. Раніше тут завжди стояли банки з закрутками: вишневе варення, грушевий компот, яблучний джем, мариновані огірки, солоні помідори. Над головою висіли ґрона сушених грибів, міцні коси часнику та цибулі. Нині стіну, де раніше стояли полиці, займав широчезний монітор. Половину льоху займала панель керування з кнопками та різнокаліберними важелями.

– Дивися, що він коїть, – тицьнула баба Шура в монітор пальцем. Зображення смикнулося і наблизилося.

Я отетеріла. За межею городу вниз до річки спускалося урвище. Там була дуже крута стежка до берега, й ми ще дітьми бігали по ній купатися. Баба завжди сварила нас, що ми собі голови поскручуємо.

Зараз уся стежка була завалена стиглими помідорами, перерослими огірками та кабачками. Чагарники урвища аж до берега річки сяяли різнобарвним килимом. Тут зібралися і жовто-гарячі персики, й червоні та зелені яблука, темно-синім виблискували баклажани, зеленів перець. Очі розбігалися від такого різноманіття.

І тут я збагнула, що на красивому, наче з реклами, городі не бачила жодного плоду попри те, що вже серпень.

– Бабуню, що то таке? – спитала я. В мене аж голос захрип від здивування.

– Таке! – перекривляла мене баба Шура. – Хотіла, щоб мій помічник порозумнішав? От і маєш!

– Щось я ніяк не второпаю, про що ти, – знизала я плечима, червоніючи до коренів волосся.

Баба Шура давно живе сама. З роками їй стало важко самій на городі поратися, тож придбала собі робота, щоб допомагав. Баба назвала його Кузьмичем на згадку про діда. Але що той робот? Одне слово – машина! Ні поговорити з ним, ні серіал подивитися.

 В мене є друг Борька. Ми з ним з садочку товаришуємо. Він у тих роботах шарить так, що аж гай шумить. Тож я його попросила трохи його тойво… Ну, мізків Кузьмичу завантажити. От і догралися…

– Кузьмич сказав, що овочі та фрукти псують своїми недосконалими формами його стереометрію. Тож сидіти нам тепер голодними всю зиму, – з гіркою образою в голосі бурмотіла баба Шура.

Я торкнулася екрану годинника на руці та викликала Борьку. Відеозв’язок показав його заспану фізіономію.

– Чого тобі, Лорік? – ледве ворушачи губами, промимрив друг. – Я вже третю добу готуюся до олімпіади з математики, не сплю майже.

– Зараз прокинешся, – гримнула я та коротко пояснила ситуацію. – Тож давай – ноги в руки і сюди негайно! Треба виправити одну математичну помилку.

Повернутися до конкурсу: БИТВА ЗА ВРОЖАЙ

Математична помилка: 21 коментар

Залишити відповідь