Я вийшла з бабиної хати й почимчикувала на задвірок. Перед мої очі постав ошатний город на десять соток – зелений, помережений чорними смужками землі без жодного бур’янчику. Вздовж чітких рядочків з огірками, помідорчиками, картопелькою та іншою городиною котився Кузьмич – бабин робот-помічник. Він обрізав кущики чіткими формами, повільно бризкав на рослини поживною сумішшю та подекуди знімав колорадських жуків з рослин.
– Мої вітання, Кузьмичу! Як життя?
Робот незворушно продовжив свою роботу.
– Не чіпляй його, – прошепотіла баба Шура, підкравшись з-за спини. – Він якийсь дурний став.
– Фу, ба, ну хто так робить? – гиркнула я. – Налякала мене. А що сталося?
Баба Шура витерла піт з обличчя хустинкою та смикнула мене за рукав:
– Ховайся! Він повертається!
Кузьмич тим часом доїхав до краю городу і розвернувся у наш бік.
Баба Шура сховалася за яблуню, а потім позадкувала до хати, продовжуючи тягнути мій рукав. Я мусила підкоритися, хоча це шпигунство здавалося мені кумедним.
Ми дісталися до входу в льох. Баба Шура натиснула кнопку біля входу і ми спустилися до її святині. Раніше тут завжди стояли банки з закрутками: вишневе варення, грушевий компот, яблучний джем, мариновані огірки, солоні помідори. Над головою висіли ґрона сушених грибів, міцні коси часнику та цибулі. Нині стіну, де раніше стояли полиці, займав широчезний монітор. Половину льоху займала панель керування з кнопками та різнокаліберними важелями.
– Дивися, що він коїть, – тицьнула баба Шура в монітор пальцем. Зображення смикнулося і наблизилося.
Я отетеріла. За межею городу вниз до річки спускалося урвище. Там була дуже крута стежка до берега, й ми ще дітьми бігали по ній купатися. Баба завжди сварила нас, що ми собі голови поскручуємо.
Зараз уся стежка була завалена стиглими помідорами, перерослими огірками та кабачками. Чагарники урвища аж до берега річки сяяли різнобарвним килимом. Тут зібралися і жовто-гарячі персики, й червоні та зелені яблука, темно-синім виблискували баклажани, зеленів перець. Очі розбігалися від такого різноманіття.
І тут я збагнула, що на красивому, наче з реклами, городі не бачила жодного плоду попри те, що вже серпень.
– Бабуню, що то таке? – спитала я. В мене аж голос захрип від здивування.
– Таке! – перекривляла мене баба Шура. – Хотіла, щоб мій помічник порозумнішав? От і маєш!
– Щось я ніяк не второпаю, про що ти, – знизала я плечима, червоніючи до коренів волосся.
Баба Шура давно живе сама. З роками їй стало важко самій на городі поратися, тож придбала собі робота, щоб допомагав. Баба назвала його Кузьмичем на згадку про діда. Але що той робот? Одне слово – машина! Ні поговорити з ним, ні серіал подивитися.
В мене є друг Борька. Ми з ним з садочку товаришуємо. Він у тих роботах шарить так, що аж гай шумить. Тож я його попросила трохи його тойво… Ну, мізків Кузьмичу завантажити. От і догралися…
– Кузьмич сказав, що овочі та фрукти псують своїми недосконалими формами його стереометрію. Тож сидіти нам тепер голодними всю зиму, – з гіркою образою в голосі бурмотіла баба Шура.
Я торкнулася екрану годинника на руці та викликала Борьку. Відеозв’язок показав його заспану фізіономію.
– Чого тобі, Лорік? – ледве ворушачи губами, промимрив друг. – Я вже третю добу готуюся до олімпіади з математики, не сплю майже.
– Зараз прокинешся, – гримнула я та коротко пояснила ситуацію. – Тож давай – ноги в руки і сюди негайно! Треба виправити одну математичну помилку.
Таке лампове поєднання сучасного й технологічного. Та якби такий робот наважився та паплюжити рідний врожай… ой дісталося б йому по залізній макітрі)
Зачепилася за невеличку тавтологію: “Ми дісталися до [входу] в льох. Баба Шура натиснула кнопку біля [входу]…”
Читати було легко та приємно, от тільки якоїсь сильної ноти у фіналі не вистачило. Було б цікаво дізнатися продовження цього повстання машин)
Успіху вам у конкурсі!
Щиро дякую за теплий відгук!
Цiкаво написано. І тема сучасна – роботи (тобто штучний інтелект) у нашому житті та пов’язані з ним проблеми… А ми ще з ними зіткнемося)))
Дякую за коментар!
Та вже стикаємося не на жарт, як на мене.
Сподобалось: лаконічність, цікавий колоритний сюжет
Не сподобалось: невеличка нестача ком)))
У нестачі ком мене ще не звинувачували. Можете навести приклад, будь ласка?
І тут я збагнула, що на красивому, наче з реклами, городі, не бачила жодного плоду, попри те, що вже серпень
після “городу” коми точно не треба. “Збагнула, що на городі не бачила жодного плоду”, якщо викреслити всі вставки.
Ну а перед “попри”, як на мене, все ж, потрібна
Тут кома точно не потрібна.
Десь іще?
Слово “попри” не є вставним, отже, комами не відокремлюється. Не потрібна кома перед “попри”.
Хороше оповідання про світле майбутнє країни , де будуть*такі* й інші *кузмичі*, такі баби щури і такі автори .
мені сподобалася чіткість і стислість форми . але , на мою думку) треба дещо *розширити рамки* твору і писати продовження. Як кажуть: тема подальшої долі *кузьмичів* не розкрита)))))
Баби щури – це Т9?
Якщо читачам цікаво, треба подумати про продовження, якщо оповідання пройде до фіналу хоча б.
Здорово, от тільки зараз дуже хочеться продовження. Кузьмич дуже яскравий вийшов.
Щиро дякую за теплий відгук!
Вітаю, авторе!
Замальовка чудова. Але тут саме замальовка, а не оповідання, адже ви прекрасно вивели конфлікт і… Ні, я звісно полюбляю, коли автор лишає читачеві простір пофантазувати самому, але ж не так, щоби половину оповідання додумувати)
Успіхів та наснаги!
Дякую за коментар!
Таке відчуття, що ось-ось мала розпочатися мегаепічна битва за врожай, але цей шмат оповідання десь загубився)
Хай щастить на конкурсі!
Дякую! Та мала б розпочатися, але мені для цього технічної бази забракло.
Ой, авторе, що ж ви робите – в мене аж серце стислося од такого неподобства. Персики в урвище! Та в мене б той робот за таке… Та я б його!..
Одним словом, бажаю удачі на конкурсі!
Дякую за відгук!
Там не лише персикам дісталося. Але ж треба було стереометрію зберегти (тікає в кущі).