2 – Ясність думки і жодного шахрайства. Як писати зрозуміло.

Коли ви переконаєтесь, що на глобальному рівні усе під контролем, можна спуститися зі стратосфери в атмосферу і придивитися трохи ближче. Наприклад

З висоти пташиного польоту:

Фокал

Ще одне страшне слово. Та насправді нічого страшного немає. Лише уявіть, що ви граєте в комп’ютерну гру. За кого з персонажів ви граєте? Від особи цього персонажа й описуйте події. Але тут є одне дуже важливе “але”, про яке не варто забувати, якщо не хочете постійно розбивати читачеві ілюзію “занурення” у ваш твір. Де знаходиться камера? В голові ГГ? За його плечем? На деякій відстані, теліпається за ним назирці, то наздоганяючи, то трохи відстаючи? Ви перемикаєтеся між персонажами вашої команди? Або взагалі споглядаєте все згори, не зосереджуючись ні на кому докладно. Уявили? Це

«точка зору” (POV, point of view)

Тепер просто беремо й описуємо всі події так, ніби ви самі їх споглядаєте через цю камеру. При цьому треба пам’ятати лише кілька невеличких мудрацій:

• Якщо ви «сидите» в голові одного персонажа, то не можете знати, що діється в голові іншого (окрім випадків, коли ваш ГГ вліз у свідомість співрозмовника телепатично).
• Якщо ви граєте «від третьої особи», то не можете чути думки ГГ. Хіба що він їх пробурмоче собі під ніс, а ви підслухаєте (в такому разі їх необхідно оформляти прямою мовою в лапках або непрямою промовою на кшталт «він подумав, що…»)
• Перемикаючись між персонажами, переконайтеся, що читачеві зрозуміло, що ви щойно переключилися: не робіть цього в середині речення або навіть абзацу. Найліпші варіанти – відокремлювати шматки тексту від особи різних персонажів додатковим розривом між абзацами, розносити їх по різних епізодах, розділених зірочками, або по різних розділах (якщо стрибаєте так постійно, то можна помітити кожен розділ позначкою з ім’ям фокального персонажу, це виглядає стильно, і читач не заплутається).

Композиція

Ще одне визначення, яким усі полюбляють оперувати, але мало хто чітко уявляє собі, що це таке насправді. Я теж не дуже вправна в академічних формулюваннях, тому поясню власними словами:

• Виділіть декілька великих віх, які є ключовими для сюжету. Це будуть частини/епізоди вашого твору. Переконайтеся, що жодна з цих віх не «розмиється» в плині менш важливих подій, нехай кожна матиме свою міні-кульмінацію.
• Розділіть оповідь на логічно завершені частини з рівнозначним кроком (сюжетно – це час, що минув для персонажів, або значуща подія в їхньому житті; технічно – приблизно однаковий обсяг тексту). Це розділи, вони задають темп і ритм. При наявності чіткого ритму оповіді читачеві буде легше за нею стежити.
• Є ще сцени. Це зовсім просто. Це ми бачимо щодня в будь-якому кіно. У книзі теж так. По суті, розповідь – це набір сцен, між якими є містки-переходи.